23. Зустріч з листами.

Скільки тижнів Колобок провів у лісі він не знав, та його це і не дуже цікавило. Проведений ним час в лісі добряче його потріпав. На гілочки й голки, які стирчали по усьому тілу, начіплялися сухе листя, реп’яхи й суха трава. Колобок вже більше нагадував м’яч із листя і трави, з яких виглядали тільки очі й рот, та його це цілком влаштовувало, так він не привертав до себе зайвої уваги лісових жителів. В такому вигляді Колобок міг спокійно собі кружляти лісом і галявиною біля ставочка, та і прогулянки на галявині не надто багато приносило задоволення. Там трава була на стільки висока, що він за нею нічого не бачив, та і важко вже було йому пересуватись, через те що трава чіплялася за його новий камуфляж. Після прогулянок Колобок завжди повертався до зваленої прогнилої деревини, в якій колись врятувався від голодного ведмедя.

***

Колобок прокинувся на світанку. З того часу, як опинився в лісі, він спав кожну ніч, і якщо в перші дні перебування в лісі його сон був легкою дрімотою, то з кожним днем сон колобка ставав дедалі міцнішим і глибшим, і йому снилися різні сни. Інколи йому снилися дід з бабусею, як вони бігли по траві тримаючись за руки й весело сміялися, кружляли в танці навколо Колобка, потім брали його до рук і кидали один одному в руки мов м’яч, і їм усім трьом було весело. Інколи уві сні він опинявся в лабораторії, бавився зі звірятами, грався з ними в хованки, або знову переживав жахіття, в яких пишногруда жінка скалила зуби в злій посмішці, наближалася до нього тримаючи в руках довжелезну пункційну голку, інколи його знову і знову били електрострумом, або різали скальпелем живцем на малесенькі шматочки. Часто уві сні він тікав від ведмедя, інколи ведмідь доганяв, рвав його і ковтав шматками. І цим ранком він прокинувся після жахливого кошмару з ведмедем.

Колобок викотився з деревини, оглянувся по сторонах, ні кого. Ранок був сонячним, хоча в повітрі відчувався прохолодний дух наближаючої осені. Легенький вітерець лоскотав сухе листя на його тілі. Колобок вирішив як завжди покотити на галявину біля ставочка. Він ще декілька днів тому укатав біля берега  траву, зробив собі оглядовий майданчик, щоб милуватися злегка хвилюючою гладдю води. Любив спостерігати за дикими качками й білими лебедями, спостерігати як із кожним днем зростали їхні малюки.

Він котив лісом, шурхав шубкою із листя. Від його укриття до галявини вже була викочена добре помітна стежина. Раптом він зупинився. На стежині стояли пара лисиць і витріщалися на нього з цікавістю

— Дивись, яке воно кумедне. — говорить один своєму товаришу — Ти що таке? — питає Колобка.

— Твій страшний сон, і буду приходити до тебе що ночі, якщо не даси мені дороги. Так що здрисніть обидва з відси! — відповів Колобок загрозливо, не маючи жодного бажання з ними розмовляти.

— Ти ба?! Яке воно нахабне! — сказав другий лис. Вони обступили Колобка з двох сторін — І смердить чимось не зрозумілим, наче грибами.

— Та я теж думаю, що воно, мабуть, не їстівне, та провчити нахабу прийдеться.

— Я попереджав. — промовив роздратовано колобок, потім стрибнув на одного лиса і вчепився зубами за носа.

Лис в шоці, почав його струшувати з пронизливим скавчанням. Другий лис ринувся товаришу на допомогу, та колобок побачив боковим зором, що той наближається, і вибравши мить відпустив лисового носа, та врізався другому в морду, добряче його стукнув своєю вагою. Колючки Колобка через листя впилися лису в шкіру морди. Лиси перелякані дременули в глиб лісу оглядаючись, чи не женеться колобок за ними. Колобок подивився їм в слід, постояв якийсь час та покотив собі далі до ставка.