19. То бути свободі чи не бути?

Шимпанзе почав по одній стороні крутити й смикати ручки дверей, а єнот по другій, йому було трохи важко підтягуватися, та Ганна Степанівна підійшла ззаду.

— Сідай на мене, так буде швидше.

Перші декілька дверей було замкнено.

Десь далеченько, можливо на сходовому майданчику, відчулись віддалені кроки, і у Колобка з кожною парою дверей надія все гасла і гасла. Звуки кроків наближалися, ставали гучнішими, і кожен крок відбивався у Колобка в середині, в очах почало темніти. Стук, стук, стук... Зараз, ось-ось вийде із-за кута. Всі завмерли, дивилися в бік крокуючого, було чутно, як барабанять їхні серця. Їхні подихи майже зупинилися, як раптом під рукою Федора ручка дверей нагнулася і клацнув язичок в замку, і двері відчинились.

— Швидко! Швидко всі сюди! — пошепки гукнув тихенько Федір.

Всі кинулися до відчинених дверей, один поперед одного, вдавлюючись, засипалися в кімнату, і перш ніж з’явився в коридорі силует охоронця, Ліший з Федором встигли захлопнути двері.

Охоронець встиг почути хлопок дверей і прискорився зі словами “Хто тут”. В коридорі було порожньо і він почав перевіряти всі двері по черзі.

В кімнаті почалась панічна метушня. Всі ховалися хто куди. Шафу для верхнього одягу зайняли Нах-нах і Ніх-ніх, лежачи на дні, по верх них впала Ганна Степанівна, на якій верхи сидів єнот. Пес з котами забились під письмовим столом. Кролі позалазили в сміттєве відро. Морські свинки з хом’яками заховались за шафою, а решті гризунів багато місця і часу не знадобилося.

Колобок розгублено спостерігав за метушнею тварин, і тільки вони всі причаїлися, як ручка дверей нахилилась і двері почали відчинятися. Шимпанзе схопив Колобка, миттю задерся на двері й повис, тримаючись кінчиками пальців вільної руки й ніг.

Двері відчинилися, спочатку просунулась голова, дивлячись по сторонах, потім ввалилося пузате тіло у формі охоронця.

— Тут є хто? — запитав чоловік. Ніхто не відповів. Він включив світло і пройшовся по кімнаті очима — Мабуть, привиділось. — знову клацнув вимикач і пошуркотів штанами геть, зачинивши за собою двері, на яких продовжував висіти Федір з Колобком в руці.

Кроки за дверима почали віддалятися, і коли настала тиша, юрба тварин висипались зі своїх укриттів. Гризуни повилазили й випучилися оченятами на Колобка, той дивився на пластикове вікно, біля якого стояв стіл з перекинутими, ніжками догори стільцями.

— Треба поставити стілець біля столу і відчинити вікно, і всі виберуться по них, як по сходинках, але якомога тихіше, наступного разу може не пощастить.

Єнот зняв стільці зі столу, один поставив, як Колобок і казав. Федір заліз на вікно і почав смикати за ручку.

— Зачекай Федоре, ти її вирвеш і ми не зможемо вийти. Обережно поверни ручку знизу на бік і потягни на себе, вікно відчиниться.

Примату довелось прикласти трохи зусилля і ручка піддалася. Вікно трохи відкрилося. В щілину почало просочуватись свіже прохолодне повітря, з шумом шелесту листя на деревах.

Єнот вдерся по імпровізованих сходинках на підвіконня, просунув мордочку і подивився по сторонах

— Чисто, немає ні кого. — прошепотів через плече Ліший.

— Добре. — відповідає також пошепки Колобок — Вилазимо всі по черзі та допомагаємо один одному. Обов’язково всім триматися в тіні, щоб нас не помітили.

Шарик заскочив на стілець, потім на стіл, потім на підвіконня, і обережно просунувшись у вікно зістрибнув. Слідом за псом вистрибнули коти. Потім вівця, на слизькому столі ноги трішечки поковзалися, але вона втримала рівновагу й обережно вистрибнула з вікна з цокотом копитець на цемент. Слідом за нею свинки Нах-нах з Ніх-ніхом. Слідом поліз єнот. Останніх, хто не міг заскочити на стілець, Федір брав у руки й передавав Лішому вже на дворі. Деякі гризуни залазили по шторах на підвіконня і сплигували самі. Останнім Федір взяв до рук Колобка, й притиснувши одною до грудей переліз і сам.

***

На вулиці була глибока ніч. Нічне небо чорним простирадлом накрило все навкруги. Місяця в небі не було, лише мерехтливі зірочки переморгувалися по між собою своєю німою мовою. В нічній темряві майже невидимі дерева шепотілися між собою шелестом листочків і скрипом гілочок.

Вуличне освітлення було слабким. Одна лампа в плафоні збирала різних мошок і нічних метеликів над вхідними дверима, і другий ліхтар, усамітнений в компанії кружляючих в його світлі комах, висів над високою брамою з кованого металу, наче понуреною головою дивився на дорогу.

Тварини завмерли на місці з роззявленими ротами, дивилися в нічний небозвід. Легенький весняний вітерець обдував їхні обличчя. Пахло нічною свіжістю з нотками різних весняних квіточок. Над головами зібралися голодні комарі, і коли всі тварини почули віддалений стогін автомобіля, швидко отямилися та поспішили як найшвидше покинути територію.

Територія дослідницького інституту була величезна, огороджена високим металевим парканом із товстої сітки. Асфальтованою була лише дорога і під’їзди до будівель. Тварини ринули до паркану, і на їхнє щастя забетонованими були лише стовпчики, але паркан був низько над землею і всі хто міг рити почали копати підкоп.

Собака рив лапами, а свинки кинулися рити своїми п’ятачками. Ліший з котами полізли через паркан. Федір взяв Колобка і поліз слідом. Маленькі гризуни пролізли під парканом, а морські свинки й кролики намагалися допомагати рити.