15. Пропозиція на волю.

Наступної ночі Колобок знову направився в крило з тваринами.

Коли тварини його побачили знову, то зраділи й відразу заголосили зі своїх кліток привітаннями.

— Та тихіше ви! Не голосіть, як навіжені! Вони нас можуть почути. — звернувся Колобок до тварин пошепки, і тварини притихли майже одночасно.

Шимпанзе заскочив на ґрати, вчепившись пальцями, почав розкочуватись вгору й вниз. Єнот сів біля ґрат просунувши мордочку, теж тримаючись за ґрати. Інші тварини теж по просовували морди між ґратами. Лише коти продовжували лежати на своїх місцях, вилизуючи своє хутро до блиску.

— Як поживаєш, напіввільний? — запитав тихенько єнот.

— Та як завжди, — відповідає Колобок — сную туди сюди, від нічого робити, наче нові гілки коридору з’являться. А чому напіввільний?

— Бо ти і не в клітці, і не на волі. — відповів Ліший.

— Так, не на волі. — погодився з сумом Колобок.

— А ці падлюки так і продовжують знущатися з тебе? — поцікавився Федя.

— Та нема їм вже до мене ніякого діла. Майже не звертають на мене уваги, окрім як при нагоді буцнути мене з носоря. Я тут наче предмет інтер’єру, який їм вже очі муляє.

— Ну тобі хоч в чомусь щастить, а на мені вже жодного місця немає не проколотого. — поскаржився Федір, зліз із ґрат і усівся сумний на підлогу.

— А ви ні коли не думали про втечу? — озираючись по сторонах запитав Колобок.

— Та намагалися вже. — відповідає Ліший — Та далі цього поверху не виходило ні в кого. Вони нас одразу ж відловлюють. Навіть у тих гризунів не виходило на довго втекти. Їх якщо не люди ловлять, то Матроскіна з Муркою на сафарі відпускають. Їх спеціально для писклявих і привезли, а в клітці тримають, щоб під ногами не пленталися, і щоб не срали де попало. — хихикає.

— А ти що, вже надумав десь тікати? — встряла в розмову Ганна Степанівна й почесала задньою ногою за вухом.

— А що тут робити? Хіба це життя?! Я хочу на волю. — замріяно відповів Колобок.

— Ну і як ти збираєшся це зробити? Проломити стіну лобом, чи прогризти тунель? — піддьоргнув Федір.

— Чи є якийсь план? — поцікавився в надії єнот.

— Ні. Плану поки що немає, але я обов’язково щось вигадаю. Краще хоч щось зробити, аніж ось так просто існувати, наче привид. У мене рук чи ніг немає, проте є голова, і хай ті паскуди в ній мізків не знайшли, зате розуму, як на мою думку, вистачає. Також в мене є можливість вільно пересуватися коридорами поверху. А як щодо того, щоб ви стали моїми руками, а інколи й ногами?

— Я за. — підняв руку Ліший.

— І я. — приєднався до голосування мавпа.

— І я. — повторила Ганна Степанівна.

— І ми. — хрюкнули Ніх-ніх з Нах-нахом.

— Візьміть і нас із собою. — попросилися коти.

Колобок підкотився до їхньої клітки.

— Тільки за однієї умови.

— Якої? — запитав Матроскін.

— Гризунів не їсте. Вони теж хочуть жити й можуть бути нам в нагоді.

— Добре, ми згодні. — погодилась за обох Мурка.

— Ну тоді мені потрібно обдумати план. — почав Колобок до всіх — Продумати, хто з вас яку роль зможе відіграти. Вивчу детальніше план приміщення, і треба подумати, куди краще драпати, щоб нас не повідловлювали знову по клітках. Так що я покотив в свої покої, на самоті від думок ні що не відволікає, як то кажуть “ранок вечора мудриніший". На добраніч.

Колобку всі теж побажали доброї ночі, і він укотився до себе. Поки сидів в своїй кімнаті, він вирішив, що з наступного ранку почне розвідку.