14. Несподіване усвідомлення

Якось, одного разу Колобок займався нічною прогулянкою коридорами, і закотив в крило з піддослідними тваринами. Тварини знаходились в клітках, які більше нагадували кімнату Колобка, окрім решіток замість стіни з дверима. І раптом почув іззаду:

— Привіт.

Колобок повернувся туди, звідки пролунало вітання. На ґратах висів, тримаючись всіма кінцівками, старий шимпанзе. Колобок вирішив що йому почулося і тільки но хотів котитись далі, як мавпа до нього знову заговорив.

— Знову нічний моціон? От пощастило тобі. Ти єдиний з ув’язнених, кому дозволили гуляти за межами клітки.

— При-привіт, а ти що, весь цей час умів розмовляти? — запитав, оглядаючись з надією, що ні хто не помітить, як вони розмовляють між собою.

Колобок знав про те що тварини не можуть розмовляти, за вийнятком папуг і ворон, корті можуть лише повторювати почуті ними звуки й слова, якщо навіть цілі речення, все одно це лише імітація. А також він знав, як заведено в цьому закладі мордувати піддослідних, а особливо незвичайних, і він побоявся, що цього бідолагу задосліджують зі всіх боків, як колись і його самого, а можливо й до смерті.

— Я з перших днів до тебе розмовляв, як тільки побачив тебе в наших краях. — відповів шимпанзе.

— Тобто, ти хочеш сказати, що розмовляв зі мною і раніше? — ще з більшою настороженістю перепитав Колобок.

— Взагалі то ми всі намагалися з тобою говорити, з самого першого дня, коли тебе побачили тут, а ти наче відморожений, одно тільки снуєшся туди сюди. — доєднався до розмови ззаду, із клітки навпроти, з просунутою мордою поміж ґрат стояв на підлозі єнот.

Колобок з випученими очима повернувся і до нього.

— Тебе як звати? — запитав єнот — Мене ці шкуродери прозвали Лішим, а його — показує пальцем на мавпу — Федьою. Вони люблять нам усім клички давати. Там поряд — тицяє пальцем в сусідні клітки — пес Шарик, поряд з ним кіт Матроскін зі своєю подругою Муркою, а напроти Шарика свинки Нах-нах та Ніх-ніх, а по сусідству з ними старенька вівця, котру ці кати прозвали Ганна Степанівна. А ще в окремій кімнаті, я так розумію, гризуни. Морські свинки там, пацюки різні, миші та ще якісь види хвостатих і вухатих, але вони з нами не розмовляють, горді напевно, в них там свій мінівсесвіт. Їм напевно між собою вистачає балачок.

Колобок повільно покотив по коридору, вдивляючись в клітки, з яких доносилися привітання інших тварин. Потім він прокотився в кімнату з гризунами.

Ця кімната єдина без ґрат у цьому крилі. Тваринки там і так усі сиділи в окремих клітках групами і видами.

Деякі гризуни дуркувалися, літаючи по клітках, як угорілі, один за одним зі сміхом. Якісь бігали в колесах підспівуючи:“ Нас не догонять...”. Два щури гучно сварилися між собою, виривали один в одного якийсь сухарик. В другій клітці знаходились хом’яки, двоє з них кувиркалися в бійці з криками “Вона моя!”, “Ні моя!”. Інші хом’яки займалися своїми справами, хтось щось гриз, хтось спав, хтось грався в шлюбні ігри.

В сусідній клітці, поряд з хом'яками, були морські свинки. Вони сиділи й жували хтось капусту, а хтось моркву і сперечалися, хто з тих двох в хом’ячому бою переможе.

Поступово Колобка почав охоплювати жах. Він збагнув, що справа не у тваринах, а в ньому самому і якимось чином він почав їх усіх розуміти, навіть тих гризунів, які гомоніли між собою.

Він був приголомшений, і розумів, що якщо хтось із людей дізнається про це, то всілякі дослідження поновляться, чого йому хотілося менш за все, і чого боявся як вогню.

Колобок кулею вилетів з кімнати з гризунами, і із цього крила. Покотив з шаленою швидкістю, з заносами на стіни на кожному завороті коридорами, і зупинився лише у своїй кімнаті в кутку, в якому прибиральниця колись намостила для нього щось типу гніздечка, зі старих рушників та простирадла.

Колобок почав тремтіти від шоку і він забився обличчям в кутку. Коридором лунали віддалені крики тварин, які питали Колобка де він подівся.

Просидівши в кутку кілька годин, Колобок почав потроху заспокоюватися. Він викотився з кута і почав повільно котитися маятником від стіни до стіни, з думками про нічну прогулянку до тварин, про нове відкриття для себе, і яку можна з цього отримати користь.

На ранок Колобок прийшов до думки, що вже і не так погано те що він розуміє тварин, якщо це залишиться таємницею для людей. Він вирішив, що з тваринами можна подружитися, адже у деяких з них було те чого не було у нього самого — руки й ноги, а в нього є те чого не має в них — інтелект і знання.

Отже, вони будуть його руками й ногами, а він — їхніми мізками. А ще його осяяла думка, що в нього нарешті з’явився шанс на втечу, а також можливість звільнити з полону невинних тварин, для яких катування ні коли не закінчувалось і не закінчаться аж до самої смерті.

Деяких тварин, як він розумів, ці люди навіть убивають для дослідження їхніх органів, після тестування якихось експериментальних препаратів, а деякі тварини не витримували експериментів і помирали передчасно.