Коло Зла. Втеча.

Раз, два, три, чотири, п’ять — кого б мені знайти, щоб упокоїти навіки вічні, га? Я вже йду!..

Сухе листя шарудить під ногами. Вітер жене його між надгробками, і здається, що сам листопад шепоче щось про смерть. Що ж, у кожного свої проблеми. У мене, ось, іспит...

Ох, як же мені набридли ці ваші іспити. І взагалі — навчання. А особливо — вчителі… Справжнісінькі відьми! І це не образний вислів, а констатація факту. Не хочу вчитись, а хочу… Чого ж я хочу? Одружитись? Ні, хоч і добре римується, та цього я теж не хочу.

А хочу я... Хочу я... Я хочу чорного кота!

У кожної порядної відьми має бути власний чорний кіт. Навіщо? Та просто для антуражу. В жодних ритуалах участі не бере, поради не дає — мовчить, бо розмовляти не має фізичної можливості. Зате підтримує відьму в усіх її починаннях і продовженнях. Морально.

Хочу кота. Великого, пухнастого, важкого, щоб лоскотав обличчя довгими вусами і голосно муркотів.

Хочу кота! А ще — якнайшвидше скласти цей клятий іспит і повернутись додому. Але для цього мені треба когось убити.

Так замислилась, що й не помітила куди забрела. Це ж цвинтар! Хто б сумнівався! І кого тут можна вбити, коли всі вже й так мертві, га?

*       *       *

Магічний дар прокинувся в Янки дуже рано. Їй тоді щойно виповнилось дев’ять років. Жила собі звичайна дівчинка, ні про що не підозрювала, гуляла після школи у найближчому парку, підійшла до ставка погодувати хлібом лебедів — чорних і білих. А в цей час чи то п’яний, то чи просто неадекватний водій підвіз до кіоску морозиво, вискочив «на хвилинку», не поставивши машину на ручне гальмо. І вона покотилась по схилу.

Почувши шум — чи завдяки відьомській інтуїції — Янка озирнулась і побачила вантажівку, що летіла прямо на неї. Злякалась. Страшенно злякалась. Так, що з гарячого ядра Землі вирвалась потужна сила, протекла крізь крихке дитяче тільце, хлинула з очей, ніздрів і відкритого у жаху рота, застиглого в німому крику. І величезна машина розсипалась за мить! Лише жменьку пили на асфальті побачила дівчинка, та й та розлетілася з поривом осіннього вітру.

Лебеді залишились некормленими. Янка втекла додому і провела вечір у спальні, увіткнувшись в подушку й намагаючись осмислити те, що сталося.

А вночі з’явилася висока красива жінка в чорному й забрала дівчинку до Кола Відьом. Потужний прорив магії не міг залишитись непоміченим — її вирахували дуже швидко.

Відьми пояснили Янці, що в неї надзвичайно сильний дар — дар руйнування. Що тепер, коли він вирвався, вона може ненароком знищити все, що її оточує. І всіх. Що їй потрібно навчитись володіти своєю темною силою.

На дівчинку наклали зв’язуюче закляття й дозволили жити звичним життям. Та лише вдень. Тільки-но вона лягала спати — її забирали на кілька годин на навчання. Ретельно, не поспішаюч, вкладали в її голову магічні формули й заклинання, а ще — знання й власний кодекс.

«Ти — частина нашої спільноти».

У Колі Відьом було вісім, Янка — дев’ята. На жаль, не тринадцять, як належить — дар нині трапляється рідко. У всіх була темна сила, яка проявлялась у чомусь сильніше, а в чомусь слабше.

Одна з відьом могла залазити зі своїми думками в чужу голову і примушувати людину коритися її волі. Друга вміла телепортуватись у будь-яке місце сама й переносити інших (саме вона забирала дівчинку зі спальні й повертала назад). Третя спеціалізувалась на хворобах і цілком могла наслати епідемію грипу чи коронавірусу на ціле місто. Четверта піднімала зомбі й керувала ними. П’ята командувала духами. Шоста володіла погодою й розважалась тим, що то бурю притягне, то грозу з градом. Сьома могла змусити збіситись і наробити лиха будь-яку тварину. Восьма вправно на відстані стирала тексти з книжок і записів, а ще — інформацію з комп’ютерів, блоків пам’яті й флешок.

І тільки Янка мала безперечний дар руйнування.

«Ми підкоримо світ».

Світ поганий у своїй суті. Колись Бог створив досконале творіння, але, давши людині свободу волі, дозволив їй усе зіпсувати. Природа гине, люди загрузли в гріхах. Прийшов час цей світ «перезавантажити». Прибрати зайвих. Диктувати свої умови. І, зрештою, повністю підкорити планету волі Кола Відьом.

Для цього й була потрібна Янка. Її навчали (поки що лише теоретично), як вивільняти потік нищівної енергії, як його спрямовувати, як перетворювати будь-який об’єкт на порох (що вона вже одного разу зробила з вантажівкою), і головне — як убивати живих істот, зокрема - людей.

Дівчина до дрібниць вивчила анатомію людини, знала, яку точку на тілі натиснути струменем сили, щоб убити миттєво, і як вимикати один за одним внутрішні органи, змушуючи вмирати повільно, в жахливих муках. Її навчали, як позбавляти життя на відстані — за фотографією, за зображенням на екрані. Її навчали, як можна вбити одразу кількох. Цілий стадіон. Все місто.

Вперше силу Янки розв’язали майже після десяти років навчання, у липні, коли їй виповнилось дев’ятнадцять. На неї чекав перший іспит: застосувати здобуті знання на практиці й убити живу істоту.