П'ята частина

Корвин з Ладаною підійшли до легкої, дерев’яної хвіртки яка зі скрипом відчинилась. У дворі не було пса, все воно поросло низькою травою, вона вкутала землю живим килимом. В хаті ще горіло світло. Корвин прокашлявся і гучно вголос промовив.

— Хазяї вдома? Нам би з Карпом поговорити. 

На порозі з’явився парубок. В руках він тримав масляну лампу яка відкидала м’яке світло на мандрівників. 

— А хто питає його?

— Я Корвин, а це моя учениця Ладана. Ми знахарі з Кола. 

Хлопець повернув голову до причинених дверей. Звідти пролунав слабкий голос, він кивнув і відійшов у бік.

— Проходьте. Батько чекає на вас.

Мандрівники піднялись на поріжок і пройшли в середину.  Перше що вдарило їм в ніс це міцний запах трав. Всюди було розвішане зілля і живе, і сушене. Горіли свічки,  тепло - що йшло від них, підсилювало аромат. Біля печі на лаві сидів чоловік.  На вигляд мав не менше років шести десяти. Сиве довге волосся було зібране зеленою стрічкою. Стара затерта сорочка, такі ж штани. Що на ньому виділялось то це вовчий жилет. Надворі було доволі тепло як і вдома. Так що навряд він мерзнув. На шиї висіло декілька вишитих мішечків, поруч з ними намисто з зубів хижого звіра. Він дивився на мандрівників втомленими сірими очима. 

— Що привело вас у мій дім так пізно? 

Корвин поважно схилив голову і спокійно відповів.

— Коло, настигла велика біда. Межа між Нав'ю і Яв’ю стала тоншою та ось-ось прорветься. Якщо вже не прорвалась. Ми шукаємо рослину, яка може зцілювати землю і позбавляти її впливу Наві.   

— Знаю таку. Грім - траву ви шукаєте, росте вона  в болоті, зазвичай після грози. 

— Так, так. Вона є у вас? 

— Ні, не маю я її. Давно потреби в ній не було, а без діла її тримати, гнів на себе викликати. 

Корвин важко видихнув. Тим часом Ладана крадькома спостерігала за юнаком який зустрів їх  на порозі. Зайшовши за ними він став біля столу на якому були розкладені трави. Хлопець перебирав їх і розкладав по певним купкам. Коли він торкався їх, то на кінчиках пальців з’явилось зелене сяйво яке притягувало рослини.

— Знаю я, де вам її шукати. Не далеко звідси місцина є, але вночі туди йти, то вірна смерть. Ночуйте в мене. 

Карпо встав і вказав на дві лави які стояли вздовж стіни.  Спина юнака явно напружилась. 

— Місця всім вистачить, а як сонце зійде - підете по грім - траву…

— Дякуємо вам. 

Влаштувавшись на нічліг нарешті погасили все світло. Через деякий час роздалося важке посапування чоловіків. Ладана крутилась на лаві немов їй підстелили туди реп’яхів. Від стійкого аромату трав в неї почала боліти голова.  У вікно заглядав повний місяць. Не витримавши дівчина вийшла на двір. 

Там, недалеко від будинку було розведено невелике багаття.  Біля нього сидів син Карпа і курив люльку.  Від  котрої підіймалась тонка цівочка диму. Юнак побачив що вже не сам, тому жестом запросив Ладану скласти йому кампанію. Вона присіла на колоду біля нього.  Полум’я м’яко освічувало риси його обличчя. Перше що кинулось їй в очі то це його вуса. 

В Колі були певні правила щодо зовнішнього вигляду як майстрів, так і учнів.  Перші могли носити лише бороди, Довжина якої вказувала на те як давно він отримав цю посаду. Учням же доводилось голитись повністю. Парубок помітив її цікавість і кумедно порухав  ними як якийсь кіт. Ладана щиро посміхнулась. 

— Подобається? 

— Так. Дуже мило виглядає. 

— А батькові не подобається. Каже поважний знахар має носити бороду.  З цією щіткою під носом люди не будуть мені вірити. 

— Він помиляється. Тобі вони личать. Думаю людям теж сподобається.

— Це добре.

Хлопець усміхнено підняв брову скорчивши веселий вираз обличчя. Ладана згадала те як світились його пальці, її погляд став глибоким і задумливим.  

— А батько знає що ти маєш магічні сили?

— Звісно знає, але допомогти ніяк не може. Тому що сам відкрию, тим і користуюсь.  Данко, а саме так звали парубка, затяг люльку так сильно що табак почервонів. Потім випустив у полум’я багаття   дим з рота.  Він чудернацькою хвилею облетів навколо вогню, обплітаючи його немов лоза стовбур дерева. Діставшись самого верху дим розвіявся як і не було. 

— Лише ярмарковий фокус, але виглядає красиво. 

Данко лукаво підморгнув. В його словах відчувалась туга і гордість одночасно. 

— А ти б не хотів піти з нами. Якщо ти будеш навчатись у Колі, то розвинеш свої сили. Тобі там допоможуть.

   — Мені й тут не погано. Навіть якби та хотів то на кого батька лишу. Я зобов’язаний йому усім. 

— Зрозуміло. 

Ладана знову сумно вдивлялась в полум’я вогнища. Данко ж підняв голову до гори дивлячись на Місяць і зорі. За розмовою вони не помітили що цвіркуни навколо стихли та подвір’я занурилося в майже суцільну тишу що лякала.  

— Ходімо спати панночко. Завтра в тебе буде довгий шлях.

Він видихнув чергову цівку диму та опустив погляд на хату. Двері стукнулись об косяк. — Мабуть, вітер.  - Подумав Данко. Але він давно стих.

Мандрівники прокинулись разом з першими півнями. Після сніданку Карпо дістав книги, щоб знайти й показати як виглядає грім - трава.  Вони з Корвином схилились над стародавнім письмом. Від книги йшов металевий запах, скоріше за все щось додавали в чорнила. Карпо перегортав сторінку за сторінкою поки другий знахар ввічливо чекав поруч.

— Забери мого сина з собою. Тут йому нема свободи.

— Я б з радістю, але в Колі навчаються хто має сили. 

— Він має сили. 

Старий знахар закашлявся. Заспокоївшись продовжив.

— Він успадкував їх від матері. Знанню трав я його навчив, хоч і без його бажання, а от силу він вже підкорював сам. 

— Якщо так, то його місце справді серед нас. Я обіцяю тобі, твій син навчатиметься в Колі. 

— Дякую. 

Старий знахар відступив від книги та присів на лаву поруч зі столом.