Частина друга

Після обряду в полі, Ялозара повернулась у свою кімнату виснаженою. Морально вона була знесилена і не могла на чомусь зосередитись. Берегиня має взяти себе в руки, але для цього необхідно відпочити. Дівчина зняла верхній одяг і в одній сорочці впала на своє ліжко.

— От зараз я посплю і все стане добре. Я буду знову сповнена рішучості та сил. Мені все вдасться.

Заспокоюючи себе вона прикрила очі.Чорне волосся розсипалось по подушці хвилями. Ялозара натягла  ковдру по шию, намагаючись відгородитись від усіх проблем. Міцний сон огорнув її швидко і без заперечно. 

У ві сні вона побачила поле де стояла серед нього сама. Навколо розлилася темна ніч. Місяць, сховався далеко за хмарками забравши з собою зорі. Коли очі дівчини почали хоч трохи розрізняти силуети, то стало видно, що поле було зовсім пустим. Не було жодного дерева, кущика чи чогось іншого. До поки сягав її зір, була лише трава. Дівчина відчувала її під власними ногами. Пройшовши пару кроків зупинились. Тиша навколо була надприродна і тиснула на неї. Ялозара захотіла крикнути, не вдалося. 

Раптом далеко від неї з’явилось якесь джерело світла. Берегиня стрімголов побігла до нього.  Її ноги вкрили глибокі порізи від трави, ступні відчували землю, вона біла холодною і мокрою від роси. Мурахи бігали по шкірі, прохолода лагідно все більше захоплювала, чим ближче дівчина підходила до джерела світла, тим тепліше ставало навкруги. Згодом джерело все  більше ставало схожим на фігуру людини.   

Зовсім скоро перед нею стояла жінка, вона світилась так, неначе її тіло було створено з розпеченого заліза. Риси обличчя були доволі розмиті, але в Ялозари склалось відчуття, що вона знає хто ця жінка. На деякий час все завмерло, що дозволило дівчині роздивитись себе. Вони стояли з цікавістю дивлячись одна на одну. Фігура повільно підняла руку виставивши вказівний палець намагаючись торкнутись берегині. Майстриня повторила її рух. Їх пальці доторкнулись один до одного. В її свідомості спалахнули якісь чужі спогади, дзвін сталі та запах диму.  Ялозара думала що обпеклась, але болю не було. Їй огорнуло тепло, хоча ні, тепло розтікалось з середини неї. Розливалось по всьому тілу зігріваючи навіть кінчики пальців на ногах. Раптом тепло переросло в жар, який змушував кров кипіти буквально. Ялозара відчувала як відбувається всередині неї. В страху вона обхопила себе за плечі. Під шкірою пульсувала енергія, вона шаленим вогнем пробивалась на ззовні.

 Крок, ще крок, тіло Ялозари засвітилось слабким світлом. Вона виставила руки перед собою. На долонях з’явилось полум’я. Берегиня почала струшувати його намагаючись загасити. Замість того воно розпалювалось ще більше охоплюючи вже повністю руки. Яскравими  зміями вогонь обплітав їх не збираючись зупинятись. Берегиня вдарила руками об себе, від того тільки загорілась її сорочка і сама дівчина. Емоції  вирували разом з вогнем. Сльози не могли текти, одразу перетворюючись на легеньку димку. Їй здавалось що от-от і її тіло розірветься з середини. Страх захопив серце і голову. Вона тремтіла від неспроможності щось змінити. Закривши очі Ялозара впала на землю, а розплющивши опинилась вже у своїй кімнаті. 

Тіло берегині було дуже гарячим. Волосся було мокре від поту, як і ковдра. Місцями на ній були обгорілі сліди, наче до неї торкався сам вогонь. Дівчина підхопилась і підбігла до відра з водою. Вона все ще важко дихала в неї тремтіли руки. Ялозара Занурила їх у воду, з поверхні почала підіймалася пара. Вона відсахнулась від відра. Її голос тремтів.

— Що зі мною? 

Вона опустила очі та у віддзеркаленні води побачила те саме обличчя з розпеченого металу. Від її крику по воді пішли хвилі.

— Ааааа!!! 

Через декілька секунд почувся стукіт у двері та схвильований  дівочий голос.

— Ялозаро, відчиніть! З вами все добре? 

Берегиня не відповідала. 

— Майстрине! Озвіться. Якщо ні, мені доведеться покликати когось з інших майстрів.  

Зробивши декілька  великих вдихів і видихів  берегиня трохи опанувала себе. Видихнувши відповіла.

— Зі мною все добре. Дайте спокій.

— Точно не потрібна допомога?

— Так, все гаразд. Йдіть спати. 

За дверима почулись кроки, що віддаляються. Ялозара закрила руками рот і обережно і неспішно, знову підійшла до відра. З острахом зазирнула в нього. Звідти на неї дивилось вже її обличчя, таке як і завжди. Хіба що, щоки були трохи червонішими ніж зазвичай.

Коло зустріло новий ранок. Він зазирнув майже у кожне вікно, до якого вдалось дотягтись сонячними променями. Корвин був у своїй кімнаті. Вчорашній спогад повернув надію, якщо йому все вдасться це виграє Колу час для порятунку. В його двері постукали. Певна ритмічність видавала гостю. 

— Заходь Ладано. Що тебе привело?

— Майстре, ви покидаєте Коло? Йдете від нас в такий час? 

— Так. Тут я зробив все що міг. Підтримувати захист, можуть і інші вчителі я більшого тут вдіяти не можу.  

— А де можете? Знайшли якесь інше рішення? 

— Я не певен. Тому і не хочу розголошувати, щоб не давати марну надію.

— Дозвольте піти з вами.

— Ладано, я сам не знаю куди йду і як довго мене не буде. Твої сила і знання можуть допомогти в захисті Кола.

— Підтримувати захист можуть і інші учні. Моя присутність не додасть переваги.

Корвин усміхнувся. Пробивний характер цієї дівчини йому був до вподоби. Знахар дійсно не знав на скільки і як далеко зайде… 

— …Було б непогано, якби хтось умілий був поряд.

— Я не підведу вас.    

— Опівдні я чекатиму тебе біля східної брами. Бери з собою тільки необхідне. Я скажу кому треба, щоб тебе не шукали. 

— Дякую, майстре. 

Дівчина вклонилась і побігла по коридору.  

Ялозара вже пару годин сиділа над відром роздивляючись своє відображення. З поверхні на неї дивилась все та дівчина з плоті й крові. В її погляді був сумнів і стурбованість. Берегиня занурила в відро руки, їй здалося що від кінчиків пальців вода знову почала кипіти. Вона вкотре вмила обличчя і мила волосся, але запах диму її не залишав. Думки створювали в голові гул.