2

У той день Барбара і Мері чудово провели час разом, каталися на велосипеді на великій швидкості, спостерігали за дельфінами зі схилів і навіть викупалися в морі, хоча вибір пляжу виявився вкрай невдалим.

Барбара привезла Мері в те місце, де замість пісочка з черепашками стирчать каміння біля самого берега, а потім ще виступають із води до певної глибини. Та раптом як ні в чому не бувало запропонувала викупатися.

Подолавши дві перешкоди, з третього каміню Барбара зістрибнула в море просто в одязі.

- Стоп! Барбі, там глибоко! - вигукнула Мері, коли було вже запізно.

Сама вона не ризикнула ступити на камінь, який формою нагадував перевернутий келих. Були й інші варіанти, Мері розмірковувала, доки не послизнулась і не впала в неглибокому місці між двома з них.

Барбара сміялася, Мері виразно це чула, встаючи і виходячи в мокрій білій сукні з води.

- Хто тут?! - почула вона голос. Чому зовсім не зраділа, бо впізнала чий він.

До Мері підійшли дві дівчинки, одна з них була Діана, зведена сестра Барбари, а друга Анжеліка, невисока грубіянка з якою останнім часом та активно дружила.

- Тепер бачу, - продовжила Діана, першу фразу теж сказала саме вона, - друге місце у списку моєї ненависті після сестри.

Мері поправила сукню, з подивом відзначивши, що вона вже висохла, і запитала Діану помітно знизивши гучність голосу, щоб її не почули з глибшого місця за камінням.

- Хіба в тебе є сестра? Це слово між вами не підходить.

Даремно вона це сказала, Діана не промовчить, до того ж голосна. А після того, як батько Діани та мама Барбари одружилися, вона ні з ким не церемониться, бо стала злою.

 - П'явка приставча! Це я про тебе! А подружка твоя, їй у зоопарку жити серед своїх родичів мавп, на них схожа. Нехай серед них шукає сестру! Швидше за все знайде і не одну! Їх там багато таких на одне обличчя!

Мері завмерла в очікуванні реакції Барбари, вона уявляла, як вони зараз будуть валятися в піску вчепившись один одному у волосся. Але цього не сталося, ні миттєво, ні через хвилину, тому Мері відповіла:

- Я не п'явка. Ми просто дружимо. До того ж не тільки з нею.

На що Діана пирхнула, ще видала якісь звуки, скривилася і навіть тупнула ногою. Тільки після цього зовсім не в тему брязнула "я Метту більше подобаюся".

Анжеліка при цьому голосно розреготалася, навіть при цьому зігнулася, але від зусиль, а не тому, що їй стало настільки весело. Сміх припинився, коли вона побачила, що Діана дивиться на неї з подивом.

Дивна дружба була у цих двох зовсім різних дівчаток. Діана висока і витончена красуня, дурна, але зовсім не знає про цей свій недолик. І Анжеліка, повна протилежність, якщо говорити про розум. А на вигляд, таке ж темне волосся, але зовсім коротке, теж карі очі тільки за окулярами. До того ж Анжеліка вдвічі ширша за Діану, але при цьому значно нижча, чому стоячи поряд вони виглядають безглуздо.

- Я сміялася з Мері, - коротко пояснила Анжеліка Діані.

Але це не допомогло, Анжеліка підвела голову з запитанням до Діани, типу "що?", оскільки та все ще дивилася на неї з підозрою.

У ситуацію, як не дивно, втрутилася не Барбара, яку Мері виглядала, а якась велика риба. Що взагалі не мало статися на такому мілководді, де вони перебували.

Дівчатка з криком розбіглися, оскільки вона почала махати плавнями і пускати бульбашки у воді, крім того, що й сама була лякаючого розміру, біла з бузковими плавцями чи лапами.

Мері теж побігла, але схаменувшись зупинилася, їй потрібно було знайти Барбару і попередити про небезпеку.

Як би не було страшно, Мері повернулася на колишнє місце. Очікування побачити щось під водою, не дозволило їй дивитися під ноги. Вона підійшла до води і почала заглядати подалі, туди, де мала бути її подруга.

Почувши характерний звук за спиною, Мері все одно злякалася, хоч і знала, що це. Вся справа в напрузі, в якій вона була в передчутті зустрічі з підводним чудовиськом.

- Вибач! Я не хотіла налякати тебе, - пояснила Барбара, - трохи перестаралася.

При цьому вона сиділа на велосипеді і впиралася однією ногою в невеликий камінь. Звук гальмування був звичайним, тому Мері заспокоїла:

- Ти зовсім не винна. Це від несподіванки. Що таке, я теж завжди так пригальмовую.

- Вибач, - знову повторила Барбара.

Здавалося вона щиро, тому Мері не стала сміятися, до чого готувалася, знаючи як Барбара любить жартувати з неї. Тим більше, у неї було що розповісти і про що запитати подругу.

Поки вони їхали до будинку Мері, вірніше до того місця, де вона тепер жила, дівчатка не замовкали. Хоча говорила тільки Мері, якої здалася дорога назад у двічі коротшою, ніж та, якою вони їхали туди.

Повернувшись додому Мері з подивом виявила, що не запитала у Барбари як довго вона тут побуде, і чи зможуть вони ще зустрітися до того, як вона поїде.

Відповідь вона отримала наступного ранку, коли мяукнув її месенджер і вона не прочитала повідомлення: "чекаю тебе, якщо прокинулася, будь ласка, спускайся, Барбі".

Раніше Барбара завжди пропускала не цікаві заняття Мері, але цього разу сама запропонувала вирушити до мадам Кук. Що дивно, тій справді потрібна була допомога двох. Хоча якщо подумати,  то що вони робили з тією пилкою по дереву слід було доручити комусь іншому.

- Дякую, дівчата! - сидячи на стільчику в глибині саду, вигукувала мадам Кук.

Перед нею лежали залишки сухого дерева, у формі великих і малих колод і акуратно складених гілочок.

- Мері! Коли віднесеш пилку, не забудь закрити сарай на замок, - наставляла задоволена жінка, і хоч дівчинка кивнула головою, продовжила, - ти чуєш мене? Не змушуй літню хвору тітоньку ходити і все перевіряти за тобою.

Коли дівчата збиралися йти, мадам Кук, як би їй не було важко, провела їх до самої хвіртки. А там простягла дві цукерки, зі словами:

- У мене хвіртка надійно закривається. І паркан високий. Не здумайте лазити у двір чи на ділянку без мого відома!