Коло, коло, сонце

Коло, коло, сонце

2 558р

— Це він! Він! — вигукнула Неля у повній тиші. 
Кеплеріанин, що стояв неподалік, оглянувся, зміряв осудливим поглядом.
— Перепрошую… Я мала на увазі артефакт, глечик… отой! — Губи Нелі смикалися в радісній усмішці, рука на грудях, а на очах, здавалося, зараз  виступлять сльози. 
Погляд кеплеріанина став стурбованим.
— Пані, з вами все гаразд? Ви впевнені? У вашому стані… 
— Так, все гаразд! Просто на ньому малюнок, бачите? Кучеряве сонце, там один промінчик, — Неоніла засміялася, — кривий!
Кахикнула, закусила губи, проте не витримала, додала: — Там ще місяць, косий дощ…
 На неї уже дивилися двоє  землян і марсіанка. Лунсійцю погляду трьох очей видалося замало, викликав на підмогу четверте на мацаку. 
— Космогонічна символіка трипільців, — біля Нелі виріс екскурсовод, легким порухом пальців дав знак відійти далі: пам’ятав її. Попри те, що тепер вона без косметики і має русяве волосся. Потім кинув погляд на глек і застиг: — Дивно, щось я не пригадую цей експонат.


2 557 р.


— Нелюсь, замри! Зараз я йому я-як дам!  — Зяблик спікірував на мікроробота ТС-3, що противно задзижчав над вухом. 
— Ай! — Неля упала на вітрину. 
 У неї таки украли кілька волосин.
«Дз-з-зень!» — посипалося скло. 
Ні, це зробила не Неля: Зяблик. Дзьобом.
«Бах-кх!» — розбився бінокль епохи трипілля (маленькі парні глечики). А це вже Неля, ненароком.
Запрацювала сигналізація:
— Робот у Заповіднику… робот у Заповіднику…
Пізно. Крихітний ТС-3 з блакитним пучком телепортувався. 
А попався невинний Зяблик! Тепер вже ніхто не повірить, що він справжня пташка, а не робот. І Шафран не візьме Нелю, як вона сподівалася, на роботу. Не встигла зустрітися з роботодавцем, як уже «відзначилася». 

***

— Пані Неоніло, ми переглянули відеозапис. Ви постраждали, це так, але ми не можемо сказати, що вашої вини немає. На територію Заповідника роботам вхід заборонено, це написано в правилах. А ви з ними ознайомлені. — промовляла Шінна з екрану беземоційно, як  давній-давній штучний інтелект. Хоча вона дві тисячі п’ятсот п’ятдесят п’ятого року, дівчинка ще.
— Зяблик — не просто робот! Я його вибрала під колір мого волосся! Він мій символ, — спробувала викрутитися Неля, — і точна копія земної пташки, навіть спів — ідентичний!
Зяблик, що лежав частково знерухомлений, розкинувши свої крила і повернувши голову,  розплющив повіки й мужньо та дзвінко завів:
— Ціціці-рюрюрю, чірруп, рю!
На Шінну це не справило враження:
— Зауваження недоречне, символ теж. Ви, пані, не самець, а самка. Самка зяблика має непомітний сіро-бурий окрас, а ваше волосся…
— Зяблик — моє призвіще!
— Не ваше, ви наразі не отримали офіційного розлучення. 
Бойовий запал Нелі згас, плечі опустилися. Вона глянула на безіменний палець, без обручки наче голий. Як же не вистачало блиску її діамантика! А ще більше не вистачало Артема… 
— Зауваження доречне! — біля відчинених дверей стояв дядько Василь. 
Нарешті!
Неля аж підвелася назустріч, але Шафран, як  його називали за темне руде волосся, зупинив суворим поглядом і сказав тоном Шінни:
— Робот пані Зяблик настільки схожий на справжню пташку, що може відправитися з нею в минуле. Пані не лише заплатити штраф і відшкодувати збитки, а й на новий раеліт заробити може. Якщо захоче.
— Захоче, пані захоче! — вигукнула Неля. 

Свій раеліт вона продала, а  найдорожчий  скарб — обручку з діамантом, залишила чоловіку. Саме цей діамант і став причиною  їхнього знайомства. Неля випадково завітала до дядька якраз тоді, коли Артем показував йому рідкісну знахідку.
Знову перед очима постав її чоловік, тоді ще незнайомий блондин, на якого, соромно зізнатися, в той момент звернула увагу лише як на майже двометрову  підставкою для дива: кристалу-двійника, що красиво виблискував та переливався на протягненій долоні. Так, що навіть не одразу помітила в іншій руці незграбну шкатулку. Дядько попрохав допомогти Артему прочитати на ній напис, (не всі ж володіють комунікаторами українського виробництва). 
Сталося так, що переклад написаного вони прочитали одночасно. Як гарно спліталися їхні голоси… А діамант — раз! —  і розколовся надвоє.  Неля гадала, це просто дивний збіг. Не сказала б, що прикрий, бо після цього врешті розгледіла самого Артема. Стали зустрічатися. Як же легко і приємно було з ним спілкуватися! Використовували кожну можливість, щоб бути разом, а потім вирішили одружитися. Половинки діаманта вставили в обручки тріснутою стороною зовні, і Нелі ця задумка дуже сподобалася. Вони з Артемом навіть придумали собі власний ритуал: коли досягали згоди чи ухвалювали будь-яке рішення, стукали кулаками так, щоб половинки діаманту зійшлися…
Неля зітхнула.
Після одруження Артем змінився, став підозріло спокійним та байдужим, а вона, навпаки, надто імпульсивною. На доданок випадково дізналася про зникнення чималої суми з його рахунку. На що саме пішли кошти, Артем не зізнався.
Неля вирішила, що він перестав її  любити і втекла.
А коли погано, тікають куди? Ні, не до мами з татом: вони застерігали не поспішати з офіційним шлюбом. На Землю, в Україну. 
Правда, прибула сюди не одразу, гадала, буде досить відвідати станцію «Афродіту ЗК-105». 
Пофарбувала коси на чубку в сіро-блакитний, з боків у мідно-бурий з переходом у каштановий. Барви вибрала дорогі, з багатьма компонентами, в тому числі й антистресовими. Кілька днів поніжилася в солярії, замовила курс масажу, але половину не використала. Ніколи б не подумала, як же тяжечко буде без Артема...  
По дорозі купила Зяблика. Не могла пройти мимо такої милоти.
Тепер власних коштів катма, але має чудового робота, і байдуже, що модель експериментальна, ні в кого нічого подібного ще не було, і, як сказав дядько, для подорожей в часі саме те, що потрібно.
— Добре, ходімо в мій кабінет, я ознайомлю вас з деталями завдання, — кивнув, загадково усміхаючись, Шафран.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше