5. Коло замкнулося

Ввечері Марія зателефонувала сестрі і розповіла про таку дивовижну зустріч. Про зіткнення на колі і душевну розмову. І повідомила, що Олегу принесли повістку.

– І що, він тобі так нічого і не сказав? – запитала сестра.

– А що він мав мені сказати? – здивувалася вона.

– Невже ти так нічого і не зрозуміла? – докорила сестра.

– А що я повинна була зрозуміти? Не кажи загадками.

– Ех, ти! До тебе завжди все доходить занадто пізно, – зітхнула сестра.

– Та що ти насправді! Не тягни! Що він повинен був сказати? – майже закричала Марія.

Насправді, вона вже все зрозуміла. За мить все склалося в одну картину: і погляди, і недомовлені фрази, і троянди, і прощання. Але вона не могла в це повірити! В душі все перевернулося і не хотіло укладатися на своє попереднє місце.

– Те, що він тебе любив… – тихо, ледве чутно мовила сестра.

– А ти звідки це знаєш? – здивувалася Марія. – Ти бачила його лише один раз на весіллі.

– Так, саме на весіллі, – погодилася вона. – Саме тоді на твоєму весіллі він і плакав у мене на плечі після того, як одним махом випив з горла цілу пляшку горілки.

– Не може бути!

– Але це було. Не в силах був більше терпіти, йому потрібно було з кимось поділитися. Ти ж розумієш.

– Але чому він мені нічого не сказав?! Чому тобі?

– Тому що ти виходила заміж. Ти була така щаслива. І ти виходила заміж за його найкращого друга…

– Це зрозуміло, але чому ти мовчала стільки років?! – закричала Марія. – Чому не сказала мені, коли ми розлучилися з чоловіком? Адже всі наші долі могли б скластися інакше!

– Не могли б… – зітхнула сестра. – І тому що я дала йому слово ніколи тобі не розповідати.

– Навіщо тоді ти зараз мені це говориш? Навіщо ти мене мучиш?!

– Мабуть, тому що це останній шанс. Йому принесли повістку… Іншого шансу може не бути. І якби ви випадково не зустрілися, я б тобі так ніколи і не сказала. Якби тільки ти знала, як він тебе любив тоді…

Марія поклала слухавку, у неї більше не було питань до сестри. По щоках текли сльози, вона захлиналася від них і задихалася.

Від жалю за минулим.

Від вдячності Олегу за його любов.

За його мужність і терпіння.

За його справжність.

Тільки зараз вона зрозуміла, як йому було складно весь той час бути поруч з ними, бачити їх щасливі обличчя, любити її і мовчати. І залишатися найкращим другом. Зустрічатися з іншими дівчатами, її подругами, і любити її. Напевно, всі вони були лише для того, щоб бути ближче до неї. Адже вони постійно тусувалися вчотирьох: Марія, її чоловік, Олег і його чергова дівчина – одна з її подруг.

Марії було шкода Олега, і водночас вона ним захоплювалася. Сама вона б так не змогла – не витримала б такої каторги.

Наступного ранку Марія знайшла свою записну книжку часів студентства і виявила в ній домашній телефон Олега. У якомусь пориві набрала його номер, абсолютно не усвідомлюючи, що скаже. Але телефон не відповідав. І це не дивно. Адже майже ніхто вже не користується домашніми телефонами.

Тоді з’явилася шалена ідея – знову поїхати на те коло і кататися по ньому, поки вона не зустріне там Олега. Або піти до нього додому. Адже вона знала, де він жив. І, судячи з усього, живе й досі. Або там живуть його батьки. Можна було б знайти його, якщо докласти зусиль.

А потім раптом її щось протверезило. Але навіщо? Що вона йому скаже? Подякує за ту любов, за дружбу. Але ж це вже все в минулому. Нічого не повернути і нічого не виправити. Чи хоче вона зараз якихось стосунків з ним? Ні. Тоді навіщо турбувати і так вже поранену багато років тому душу? Дійсно, немає сенсу.

І якщо б він хотів щось сам їй сказати, він би сказав. Але він прийняв рішення – не говорити. Йому зараз і так нелегко.

«Квиток в один кінець» – майнула фраза, і серце Марії стиснулося в крапку.

І раптом згадалися його слова про завершення справ. Він хотів її побачити! На прощання. Так, саме її, Марію, а не просто старих друзів! І його доньку звуть Марія! Звісно, як же інакше? Вона сама б також назвала свою єдину дитину ім’ям того, кого любила більше за життя.

Все стало на свої місця. Вони з’їхали з кола і кожен поїхав своєю дорогою. Не варто ворушити минуле…

«Олег, дорогий, тільки виживи! Тільки повернися! І будь, звісно, щасливий! Я ніколи не забуду твоєї любові! Дякую, що ти був у моєму житті! Як найкращий друг мого колишнього чоловіка. І як світлий промінь, що освітлював мене своєю любов’ю, коли я навіть цього не розуміла», – прошепотіла Марія, закриваючі записну книжку.