Розділ 24

Він прийшов на двадцять хвилин раніше. Казав собі, що так вийшло не тому що він поспішав на зустріч з нею. Ні. Просто так вийшло. Сів за столик біля вікна, хотів замовити чай, але згадав, що вона пила каву в офісі. Замовив її, хоч і не любив. Детектив дивився на вхідні двері і намагався зрозуміти, що він тут робить.

Якщо офіційно, то він проводить розслідування. Нові деталі, нові питання, свідок, що знає більше ніж каже. Все логічно, все по правилам. Якщо ж неофіційно, то… То що? Він написав о першій ночі. З особистого номера. І вибрав бар. Не відділок, не маленьке кафе на Пушкінській де всі знають його в обличчя. Саме бар. Детектив відпив каву, скривився від гіркоти і вирішив не думати про неофіційно.

Вона з'явилась рівно о восьмій. Ні хвилиною раніше, ні хвилиною пізніше. Він побачив її ще з вулиці крізь скло. Вольт дивився як вона йде по тротуару і на секунду забув що хотів сказати.

Коротка темна спідниця. Чорний, облягаючий корсет з тим типом шнурівки що привертає погляд. Чокер на шиї. Волосся розпущене. Він не міг відвести погляду. Всередині щось дивно кололо. Вольт поставив каву на стіл і нагадав собі, що він детектив і що він тут заради роботи.

Вона зайшла, оглянула бар , а коли його обачила, то підійшла і сіла навпроти без запрошення.

— Пане Вольт, — сказала. — Ви мене на правду здивували. Кому ще детективи пишуть о першій ночі? Чи то я така особлива?

— О першій я закінчив розбирати документи.

— Звісно ж. Я так і подумала.

Він проігнорував її відверто провокативну інтонацію.

— Я хочу поговорити про ваш подкаст, — спокійно продовжив детектив. — Якщо більш конкретно, то саме про деталі справ, що ви згадували в ефірі. Деталі, що точно не фігурували в публічних джерелах.

Поки детектив говорив Діна щось замовила у офіціанта і повернулась до нього. 

— Наприклад?

— Сто сорок другий епізод підкасту. Ви згадали деталь про місце злочину, яка була тільки в закритому протоколі.

— Вдала здогадка.

— Ні, — перебив він. — Це не просто здогадка. Такі речі не можуть на ствльки збігатись з закритими протоколами.

Вона спокійно дивилась на нього, оцінюючи чоловіка перед собою. Було зрозуміло, що до цієї зустрічі детектив готувався з особливою ретельністю. Гладко вибрите обличчя, яке при минулих зустрічах було далеко не таким. Зачіска видно, що була салонна. Ну чи хтось потратив багато часу перед дзеркалом у вбиральні. Одяг теж був попрасований. Аккуратно. Кантик до кантика. 

— Детективе Вольт, — сказала вона нарешті. — Здається у нас з вами уже була подібна розмова. Якщо вам є що пред'явити, то запросіть мене офіційно. З протоколом, адвокатом і всіма належними процедурами. 

Пауза. 

— А не пишіть вночі про побачення у барі.

Вираз його обличчя майже не змінився. Майже. Реакція була на стільки швидкою, що ніхто б і не помітив як на долю секунди напружились вилиці. Діна помітила. Вона завжди помічала. Особливо, коли їй було цікаво.

— Це не побачення.

— Звісно ж, звісно ж. Як скажете. — повторила вона з тією ж інтонацією.

— Добре. Якщо ви така впевнена в собі, то будь ласка. Я викличу вас офіційно. — Він поклав руки на стіл. — В відділок. З протоколом.З адвокатом. Усе як ви того бажаєте.

Вона майже непомітно посміхнулась.

— Добре.

Пауза. Вони довго дивились одне на одного, вивчаючи реакції. Він перший відвів погляд. Ні. Він не вважав, що програв у цій міні битві. Просто… Просто подивився на каву, що уже давно охолола. 

— Діно, — сказав він. І одразу почув, що це прозвучало м'якше, ніж він би того хотів. Без пані Соколова. Просто ім'я. — Я думав ви могли б допомогти слідству. Добровільно.

— Я взагалі-то думала вам допомогти, — сказала вона. — Мені прийшло нове повідомлення.

Він випрямився.

— Від анонімного?

— Від нього.

— І ви не повідомили?

— Я зараз повідомляю.

— Відразу треба було…

— Детективе Вольт. — перебила Діна. — Минулого разу коли я прийшла до вас з інформацією добровільно, то мене мало не зробили підозрюваною. Ви особисто запитали чи не вбивця я. Тому пробачте, якщо я не поспішала.

Він стиснув щелепу.

— Це протокол, — сказав крізь зуби.

— Чудовий протокол. Я рада за вас.

— Соколова. — Він видихнув. — Будь ласка. Просто скажіть про що був лист.

Вона подивилась на нього, потім поклала лікті на стіл і нахилилась трохи вперед.

— Коваленко Артем, — сказала вона. — Деталі скину вам в повідомленні. І не переживайте. Не о першій ночі. 

Він записав ім'я, встав так різко, що майже перевернув стілець. 

— Якщо з ним щось станеться, — сказав, — і ви знали, але не повідомили одразу…

— Я повідомила, — сказала вона спокійно. — Зараз. Вам особисто. В барі, в який ви запросили мене на побачення.

— Моліться щоб він був живий…

Він взяв куртку і швидко пішов до виходу. Не озирнувся ні разу. Діна подумала, що було б непогано, якби все ж таки зупинився. Зупинився і озирнувся. Хоча б на хвилину. 

Офіціант приніс їй ром з колою. Вона зробила ковток. Горло пропекло. Це було занадто швидке побачення.