Розділ 22

Діна прийшла о дев'ятій. Як завжди. Сіла на своє місце, крайній стілець біля стійки. Як завжди. Даня поставив перед нею Варштайнер не запитуючи. Як завжди. Вона взяла, відпила, поставила склянку. Як завжди.

І не подивилась на нього. Це не було демонстративно чи може й було. Вона просто відвела погляд і більше не повертала. Дивилась на барну карту, яку знала напам'ять. На відвідувачів. На вікно. На свій телефон. Куди завгодно. Окрім нього. Даня протирав стійку. Чекав. Вона не заговорила.

Це вперше було не як завжди. 

Чоловік з'явився за годину. Сів через два стільці від неї, замовив віскі, оглянув бар. Років тридцять п'ять, темне волосся з сивиною на скронях, карі очі. В кожному його русі відчувалась впевненість та спокій. Він глянув на неї. Вона глянула у відповідь.

За двадцять хвилин між ними уже не було порожніх стільців. Він пересів ближче, а вона не відсунулась. Говорили про щось незначне. Вона слухала і відповідала, а десь між другим і третім реченням усміхнулась. Не тією холодною короткою посмішкою, що він бачив тисячу разів. Ні. Ця була інакша. Повільна. Тепла.

Даня бачив її вперше. За всі роки. Вперше. І вона посміхалась не йому.

Він наливав, брав замовлення, повертав здачу. Ідеальний бармен. Повний контроль. Усередині щось повільно стискалось.

Вона ніколи так не усміхалась при ньому. Ні разу. Він знав кожну її усмішку, кожен її відтінок. Іронічну, холодну, ту що для камери подкасту, ту що для нових знайомих. Але не цю. Ця була інша. І вона демонструвала її тут. В його барі. За його стійкою. В їх час. Не йому, а людині, яку бачила вперше. Вони точно не були знайомі. Даня знав усіх з ким Діна підтримувала контакт. 

Чоловік нахилився ближче і щось тихо сказав їй на вухо. Діна засміялась. Його Діна сміялась. Даня акуратно поставив склянку на полицю, взяв наступну.

О десятій тридцять чоловік сказав щось про свіже повітря і підвівся. Діна залишилась. Допивала свій коктейль і байдуже дивилась у телефон. 

Даня почекав поки той вийде за двері.

— Я на п'ять хвилин, — сказав він офіціантці, що підмінювала його в такі моменти і вийшов через чорний хід.

Провулок за баром жив своїм темним життям. Ящики вздовж стіни, контейнер в кутку, один ліхтар що давав більше тіні, ніж світла. Камер не було. Навіщо камери там де нічого не відбувається. Чоловік стояв спиною до входу, повільно курив та щось дивився у телефоні. 

Кроків вн не почув. 

Перший удар був без попередження, без слів, без жодного звуку, окрім того, що вийшов мимоволі з чоловіка, який навіть не встиг зрозуміти, що відбувається.

Даня тримав його за комір і методично бив. Він робив це з тим самим спокоєм, з яким протирав склянки і наливав і посміхався відвідувачам і робив все інше що робив щодня. Другий удар. Третій. Хрускіт. Даня не поспішав, а йому було і нікуди. 

Коли закінчив, то незнайомець просто сповз на асфальт. Даня постояв над ним ще трохи і просто дивився на його темне волосся з сивиною на скронях, на карі очі, що ледве відкривались. Нахилився.

— У моєму барі, — сказав тихо та спокійно. — Ти не повинен був так на неї дивитись.

Протер руки. Випрямився. Пішов.

Його не було сім хвилин. Коли вернувся, то на ньому була чиста сорочка, вимиті руки та вираз обличчя, той самий, що і завжди. Діна підняла погляд, коли він з'явився.

— Де був?

— Курив.

Вона подивилась на нього секунду. На чисту сорочку. На спокійні руки.

— Ти не куриш, — сказала вона.

— Почав, — сказав він і взяв рушник.

Вона відвернулась.

Телефон завібрував коли вона вже стояла біля виходу. Куртка на плечах, а рука на дверях. Та сама адреса. Вкладення. Вона відкрила. Цього разу їй було цікаво.

У повідомленні було фото. Темний провулок. Мокрий асфальт, що блищав під єдиним ліхтарем. І чоловік. Той самий, що годину тому сидів біля неї, усміхався, нахилявся ближче і думав, що розуміє, як це все працює.

Котики дряпають коли їх ігнорують, Діночко. Ви цього не знали?

Вона довго дивилась на повідомлення. Потім повільно підняла погляд туди, де Даня стояв за стійкою, протирав склянку і не дивився в її сторону. Чиста сорочка. Спокійні руки. 

Вона посміхнулась. Вийшла. Двері зачинились за нею без звуку.