Розділ 20

Детектив почав усе знову з першого епізоду. Роздрукував всі транскрипти. Двісті сімнадцять епізодів за чотири роки, стопка паперу що не вміщається на столі і тому лежить частково на підлозі. Сергій зайшов, подивився на цей безлад, похитав головою, але вийшов не сказавши нічого. Розумна людина. Не даремно вони стільки років разом працювали.

Костя взяв червоний маркер і почав читати. Перші сорок епізодів не було нічого цікавого. Стандартний кримінальний контент, добре досліджений, з посиланнями на відкриті джерела. Потрібно віддати їй належне. Діна працювала дуже ретельно. Це було видно по структурі, по тому як вибудовувала аргументи, по тому як ніколи не стверджувала більше ніж могла підтвердити.

Він читав, перечитував, щось відзначав, щось навпаки відкидав. П'ятдесят перший епізод. Справа Романенка, серійний вбивця з Запоріжжя, дві тисячи вісімнадцятий рік. Вона описувала саме метод вбивства і тут Костя зупинився. Перечитав абзац. Відкрив паралельну вкладку на ноутбуці, де були офіційні матеріали справи, закриті для публіки. Перечитав ще раз.

Деталь збігалась. Дрібна. Кут фіксації жертви перед фіналом. Цього не було в новинах. Може збіг. Може гарне дослідження. Може джерело якого він не знає, але все ж таки вирішив відкласти цей файл в сторону. Щось всередині не дало просто списати це на остаточний збіг.

Сімдесят третій епізод. Справа з Миколаєва за дві тисячи п'ятнадцятий, нерозкрита досі. Вона говорила про неї побіжно, в контексті іншого. Просто порівнювала почерки двох різних злочинців, використовувала ту справу як приклад. Три речення. Може чотири.

І в одному з них саме та дрібна деталь. Якби він читав просто так, то швидше за все пропустив. Але він читав з тими ж матеріалами справи, що були відкриті паралельно. Тому й побачив.

Розташування тіла відносно входу. Кут. Конкретний кут в градусах, що фігурував тільки в закритому протоколі огляду місця злочину і більше не було ніде. Ні в пресі, ні у відкритих джерелах, ні в жодному матеріалі до якого мала б доступ журналістка без спеціального дозволу.

Вона назвала його між іншим. Як само собою зрозуміле. Костя поклав маркер. Встав. Пройшовся по кімнаті. Іід столу до вікна, від вікна до столу. Так декілька разів. Сів знову. Миколаїв. Дві тисячи п'ятнадцятий.

Вона жила там до дві тисячи п'ятого, потім переїзд у Харків. Але десять років — це десять років. Люди лишаються. Зв'язки лишаються. І якщо хтось звідти досі підтримує контакт і має доступ до закритих матеріалів, то… То що? Навіть якщо їй хтось злив інформацію у детектива не має доказів. Вона нічого прямо не вказувала і не коментувала. Вона нічого не порушила. Офіційно.

До кінця дня він знайшов ще чотири збіги. Не всі однаково важливі. Деякі можна було пояснити гарним дослідженням, випадковістю чи навіть джерелом в поліції, якого він не знав. Але четвертий збіг, справа з Харкова за дві тисячи двадцятий, ще й досі нерозкрита, він не міг пояснити нічим.

Деталь була занадто специфічна. Занадто точна. В сто сорок другому епізоді, харківська справа дві тисячи двадцятого, вона говорила про спроби жертв залишити повідомлення. Загально, ніби теоретично. І між іншим згадала. Іноді це одне слово. Іноді навіть не слово, а просто знак. Смайл, наприклад. Незакінчений.

Костя перечитав це речення тричі.

Незакінчений смайл, дві крапки і дужка що не дійшла до кінця, було в протоколі огляду місця злочину. Закритому протоколі. Написане кров'ю на підлозі в півметрі від тіла. Деталь яку слідство навмисно не оприлюднювало, щоб відсіювати лжесвідків.

Він дивився на цей рядок довго. Така деталь знає людина яка або читала закритий протокол. Він відклав маркер. Подивився на стопку транскриптів. Двісті сімнадцять епізодів. П'ять збігів. І жодного доказу.

Трохи подумав і відкрив нову вкладку. Справа директора дитячого будинку номер сім. Він відкривав її вже далеко не перший раз. Навіть не двадцятий. Мороз Віктор Іванович. Серцева недостатність. Листопад дві тисячи дванадцятого.

Все чисто. Все підписано. Все офіційно. Він пролистав до кінця,  до списку вихованців, що були в закладі на момент смерті директора. Більшість імен з прочерками. Документи неповні як завжди. Але кілька є. Він шукав її ім'я і не знаходив. Вона прийшла через процедуру переведення і мабуть потрапила в інший журнал. Але.

Він зупинився на одному імені. Максименко Максим Ігорович. Вибув у грудні дві тисячи дванадцятого. Без зазначення куди. Той самий місяць, що й смерть директора. Костя подивився на це співпадіння. Потім на ім'я. Максименко Максим. Двадцять дев'ять років зараз. Він відкрив новий документ і написав одне речення.

Хто такий Максименко Максим Ігорович і де він зараз.