Розділ 13

Керівництво сказало чітко забути на час. Доказів немає. Так. Алібі немає, але і доказів немає теж. Свідок, не підозрювана. Соколова Діна Олексіївна. Чиста на папері, чиста в протоколах, чиста скрізь де він перевіряв. Полковник дивився на детектива через стіл і мовчав. 

— Вольт, — сказав нарешті. — Я тебе знаю п'ятнадцять років. П'ятнадцять років ти приносив мені справи з доказами. Завжди з доказами. А зараз ти приносиш мені жінку, яка сама прийшла в відділок, сама здала телефон, має чисте минуле і єдиний зв'язок зі справою — листи які їй надсилає якийсь хворий психопат. І ти хочеш щоб я дозволив тобі офіційне стеження за жінкою, замість пошуків того аноніма? Ти серйозно?

— Там є зв'язок…

— Якого я не бачу, — перебив полковник спокійно. — І прокурор не побачить. І суддя не побачить і не підпише ордер. 

Він уважно подивився на Костю. 

— Вольт. Вона гарна?

Костя відкрив рота.

— Не відповідай, — сказав полковник втомлено і потер очі. — Просто відпусти дівчину і займись справою. Шукай відправника листів. Там твій вбивця. І Костю. Якщо ти ще раз прийдеш до мене з цією жінкою без єдиного твердого доказу, то я відправлю тебе у відпустку. Примусово. Вольт, просто хватить.

І детектив відпустив. Але тільки офіційно.

О сьомій вечора він сидів у машині навпроти її будівлі і пив холодну каву з термосу. Не як детектив. Не в цей вечір. Просто їхав повз і зупинився. Просто випадково саме тут. Просто термос був з собою. Саме так він собі усе пояснював. У випадковостях ж не має нічого поганого? О сьомій двадцять дві вона вийшла.

Костя випрямився рефлекторно з роздратуванням на власне тіло, що відреагувало раніше, ніж він зумів усвідомити. Діна спокійно йшла по Сумській в темному пальто, волосся розпущене. Він завівся і поїхав слідом. Тримав відстань, хоч вона й не перевіряла чи є за нею хвіст. 

Метро Університет. Стікляшка. Спустилась вниз. Він припаркувався і пішов слідом.

Станція метро Тракторний завод зустріла їх тишею та спокоєм. Це не той район куди центрові їдуть просто так. Тут були свої місця, свої бари, своя нічна географія яку знали далеко не всі. Вона знала.

Зайшла в бар на першому поверсі старої будівлі. Костя залишився зовні, спостерігав крізь скло. Всередині було напівтемно, музика, люди. Вона сіла за стійку і замовила щось. Бармен поставив перед нею склянку і почав говорити. Вона слухала. Посміхалась.

Костя дивився на цю посмішку і відчував щось що намагався класифікувати як професійну увагу. Не виходило. Взагалі. 

За двадцять хвилин поруч з нею сів чоловік. Років тридцяти п'яти, темне волосся, добре вдягнений, з тих що знають як виглядати в барі на ХТЗ о восьмій вечора. Він сказав щось. Вона відповіла. Він засміявся.

Костя стояв у темряві за склом і спостерігав як вона розмовляє з незнайомцем, посміхається і думав що це підозріло. Те, що вона так швидко розслабляється з чужою людиною. Суто професійна думка.

Чоловік нахилився ближче. Костя зжав кулаки. Вона щось сказала, чоловік підвівся і вони разом пішли до виходу. Костя відступив у тінь.

Вони вийшли. Діна йшла поруч з незнайомцем. Близько, плечем до плеча. Занадто близько як для тих, хто побачив сьогодні один одного вперше. Діна говорила про щось, той слухав з таким виразом обличчя чоловіка, якому дуже пощастило і він це прекрасно розуміє.

Готель був за квартал. Старий, але не дешевий. Стало зрозуміло, що Діна тут не вперше. Незнайомець поклав свою руку на талію жінці, притиснув до себе, прошепотів щось на вухо та поцілував після чого вони зайшли в середину. Костя стояв на тротуарі і дивився на вхідні двері що зачинились.

Стояв довше ніж треба було. Набагато довше. Дістав сигарети. Він обіцяв собі, що кине курити, обіцяв давно, але сьогодні радів, що у нього залишилось пів пачки червоного Lucky Strike. 

За декілька годин він повернувся до машини. Сів. Кинув сигарети на пасажирське сидіння. Підозрювана зустрілась з невідомим чоловіком. Поїхала з ним на ХТЗ. Зайшла в готель. Все це він мав записати. Відкрив блокнот, подивився на чисту сторінку і через декілька хвилин закрив.

Детектив не міг зрозуміти на що злиться. Явно не на те, що вона пішла з кимось в готель. Це не його справа, вона не заарештована, вона вільна людина. Не на те, що вона посміхалась тому чоловіку, люди часто посміхаються. І точно не на те, що вибрала саме того з темним волоссям, добре вдягненого.

Не на це.

Просто за кілька годин до цього вона дивилась на нього і питала чи він закоханий. Казала непоганий жарт і виглядала так ніби їй ні до чого не було справи. А ввечері уже посміхалась незнайомцю з бару. Костя завів машину.

— Ідіот, — сказав собі тихо.

Поїхав. Так. Соколова Діна Олексіївна йому ніхто. Поки що ніхто.