Добро і Зло

Добро і зло, інь і ян, чорне й біле, Білбог і Чорнобог – світ завжди ділився й буде ділитися на дві сили, які завжди підтримують гармонію. Два нерозривно пов’язані долею брата, яким навіки вічні судилося бути частиною світу, без яких неможливе існування всього живого.

 Стільки Чорнобог не докладав зусиль, щоб світ занурився в нещастя, підбурюючи до кровопролиття, війн, просіював хвороби та решту випробувань на людську долю і все даремно. Пітьму, яка билася в кожному живому серці, наздоганяло світло. Білбог завжди слідував за ним, крокуючи з братом – нога в ногу. Знадобилось кілька тисячоліть, щоб прийти до простого усвідомлення – два брати – дві сторони одної монети, яка не може існувати без якоїсь сторони.

— Раніше богів вшановували на бенкетах, гучно викрикували наші імена в промовах! А зараз що? — обурено закусив нижню губу, промовив Чорнобог.

Він знесилено притулився до холодної сирої землі, від якої тхнуло пліснявою та вогкістю. Стіни окопу, крижаний холод й зморення людського тіла – зовсім не те, що хотів отримати Чорнобог, коли пропонував братові трішки розваг в людському світові.

— А зараз нас оточили, — спокійно промовив Білбог, як щось буденне й не значне.

— Я бачу й сам це, — скриплячи зубами, гнівно промовив він. — Все мало бути не так!

— Ти сам хотів розваг. Хіба це все – не твоє? — Білбог окинув поглядом окопи, сморід від пороху, гучні постріли й грозовий небосхил який буквально був поділений запущеними ракетами на два.

— Я не припускав думки, що ми можемо потрапити в полон, — тяжко видихнув Чорнобог. — Підмога не встигне до нас дійти.

— В цих людей сильний незламний дух. Навіть якщо потрапимо в полон, нас повернуть.

— Справа не втому! Буде дуже дивно, коли наші рани почнуть загоюватися в людей на очах. Наш цикл нескінчений. Не маю бажання пояснювати щось про божественні сили…

— Через скільки часу прийде підмога?

— Година, а що?

— Покінчимо тоді з цим!

— Пропонуєш застрелитися? — Чернобог подивився на свого автомата. — Бути самогубцем на війні – для бога, якось не престижно!

— Відновлення займе близько трьох-чотирьох годин. Чому б ні? Престижніше буде пояснювати смертним, що ти Чорнобог?

— Гаразд, — невдоволено промовив Чернобог, — але, якщо ми прокинемось в якійсь братській могилі, тоді не чекай від мене…

— Для нас це не найгірша участь, — Білбог не дав закінчити братові. Ледь всміхнувшись, він наставив свою зброю прямісінько в груди брата.

— Що ти робиш?

Білбог потягнув руку до зброї брата, наставляючи її на свої груди. В минулому, вони обоє нещадно жадали знищення один одного. А зараз, зброя яка не могла їх вбити, викликала дивне тремтіння й холодні мурашки по всьому людському тілу.

 — В серце. Один чіткий постріл.

Брати й самі не підозрювали, що їхні серця були подібно людським, які несли в собі – пітьму в обіймах світла.

— І це мене називають богом всіх жахіть?! — фиркнув Чорнобог. — На «три».

Білбог погоджуючи хитнув головою.

— Один!

— Два!

— Три…

Примітки:

Білобо́г — у язичницькій міфології слов'ян персонаж-покровитель дня, творець усього сприятливого людям; можливо бог, який міг бути тотожний Святовиту чи однією з його іпостасей. 

Чорнобо́г — у язичницькій міфології слов'ян персонаж, який приносить нещастя, творець усього злого та шкідливого.