Учениця лісної мавки

Подих осені тихесенько стукає у вікно густим сизим туманом, обплітаючи спочатку верхівки височенних будівель, і лише потім повільно, мов зачаївшись, змія, спускається до землі. На деревах красується різнобарв'я листви, де з усією витонченістю маленькі фейрі, пензликами  розмальовували всі відтінки золотистого. В небі ледве чутне відлуння  журавлине кликотання, і де-не-де з під листви сонне щебетання шпаків.

Дарина піднімається ще до світанку, швидко одягається, кваплячись щосили, хвилюючись, що не встигне. Практично вибігаючи із задушливої квартири, взявши з собою в останній момент  приготовлену каву.

Нічна темрява змішана з густим туманом наганяє холодок по спині, а шуршання золотистого килиму під ногами, підсилює калатання серця. Дарина добре знає, що їй ніхто не завдасть шкоди, навіть навпаки, адже це вона та, хто відкрив їм двері, дала дозвіл увійти в людський світ. Краще мати дружні стосунки з створіннями, чим безглуздо погрожувати, не маючи достатньо сил щоб отримати перемогу.

І все ж, навіть маючи дружні стосунки з істотами, Дарина не може не обернутись на маленьких піксі, що стрибають у неї між ногами, набридливо плутаючись; лепреконами, які розважливо повсідались на старі пеньки, граючись золотими монетами; феями, які сонно вилітають з осінніх квітів, зливаючись з променями сонця. Всі ці чудодійства, раніше Дарина не бачила, варто було трохи подорослішати, та ненароком дістати бабусину книгу з горища, та розбудити зв’язані сили свої.  

Дарина не вважає себе нащадком друїдів, відьомські чаклунства їй не охоче даються, але все ж таки вона не облишає спроб навчитись магії. В її крові тече змішана кров людини та істоти.

— Встигла, — швидко хапаючи ротом прохолодне повітря, що просякнуте сирістю, Дарина з полегшенням присідає на галявину, зручно переплітаючи ноги. ⠀

Невеличкі, досі зелені ниточки-трави вкриті каплями роси виструнчились в очікуванні сонячного проміння, і  лиш де-не-де між ними буро-коричневі поодинокі застряглі листки клену, занесені вітром. Галявина практично не змінилася з вчорашнього дня. Взяв до руки  єдиний зеленого кольору листок, Дарина усміхнулась і той вмить покрився золотистим кольором. В середині дівчини щось радісно заклекотало. Прискорювати плин часу для рослин, було не важко опанувати, а ще радісніше – допомагати природі.

— Ти запізнилась! — пролунав голос із скупчення густого туману. — Я тобі скільки разів говорила, чародійства навчатиму лиш до сходу сонця, — суворо пробубонів жіночий силует лісної мавки.

Дарина низько вклоняється лісній володарці.

— Пробачте, більше цього не буде.

— Авжеж не буде! От як зачаклую тебе в зайця лісового, будеш тоді знати, як вчасно приходити!

Мавка лісна незадоволеного буркоче, поглядаючи на золотистий кленовий лист, подумки радіючи за успіх непутящої учениці.

«Сильною чарівницею стане, оберігати ворота до світу живих стане!»

— Не бурчіть, не зачаклуєте. Король Темних особисто обіцяв мені весілля з провідником душ, та разом з ним стерегти ворота. Кажуть красень він, очей не відвести.

— Весілля вона хоче, еге ж тобі. Спочатку чаклувати навчись.

— Навчусь, і всіх здивую своїми вміннями!