Пікова дама

— Ну, що готова? — Аліса хихикаючи осушила одним ковтком міцний алкоголь в стакані, показово виливши останню краплину за праве плече, чим викликала зойк подруги. Вважалось, щоб не злякати вдачу, потрібно виливати обов’язково через ліве плече.  — Достатньо набралась хоробрості? — вона поглянула на Карину, що була не менш сп'яніла самої Аліси.

Сьогодні  всі жителі міста Кам'янець-Подільський святкували Хелловін, наряджаючись в страхітливі костюми, малюючи різноманітні макіяжі, від казкових принцес до зомбі та демонів. Алісі подобалось це свято, хоча інколи її таки переслідували бабусині  упередження, мов, саме в цей час на землі відкриваються всі двері для  всього потойбічного та надприродного.

Саме в ніч з тридцять першого на перше, бабуся Аліси, в кожен кут хатини насипала сіль, на вікна вішала запаленій ладен а на двері прикріплювала вінок-оберіг з хвої. Аліса страшно не любила безглузді бабусині забубони, але вона любила саму бабусю, тому завжди слідкувала її інструкціям. Червона нитка на лівій руці зав’язана люблячою людиною, тобто бабусею; прикріплена шпилька до зворотного кармана куртки, рівно проходячи через шов нитки, в ніч на Хелловін не виходити з будинку та не говорити з незнайомцями.

Цього вечора, вона вирішила самій собі в першу чергу довести, що немає ніяких духів, фейрі, кікімор чи Пікових дам. Аліса хотіла звільнитися від нав’язливої підсвідомості, котра їй нашіптувала про бабусині методи захисту домівки, від злих духів з початком жовтня.

— Мені аж нетерпець! — Карина радісно захлопала в долоні. — Давай запишемо свої бажання на аркуші?

— Давай, — зітхнула Аліса, але все ж таки написала бажання, склавши аркуш в четверо, — хоча я не впевнена, що вона здатна виконувати бажання.

— Чому?

— Якщо правдиві легенди, то це дуже злий жарт долі, і я на її місці була б дуже роздратованою, щоб мене висмикували в світ живих для здійснення чиїхось бажань-потіх, як якогось джина.

— Чому так думаєш?

— Мені шкода її. Валет Чирва зрадив, серце розбив,  підставив її, а сам спокійнісінько одружився на дамі своєї масті. Тому такі муки скоріше заслуговує він, аніж Пікова дама, в кого після такого пережитого серце не скам’яніє?

— Ти сьогодні якась занадто говірка.

— Сп’яніла, скоріше. Що ж давай починати.

За десять хвилин до опівночі, Аліса почала малювати на дзеркальній поверхні тринадцять невеличких сходинок яскраво червоною помадою. За легендою, Пікова дама завжди фарбувала губи саме в цей колір, для привернення уваги валета Чирви. Передавши атрибут в руки Карини, та продовжила, намалювавши на верхній сходинці дверцята з ручкою.

— Я погашу світло.

Коли Аліса все вимкнула, Карина відразу ж запалила свічку, перед цим положивши на підлогу колоду карт, зверху якої лежала Пікова Дама. В цей момент Карина була схожа на справжнісіньку відьму: розкудлане руде як мідь волосся, на обличчі розсип мілких цяток-веснянок, в зелених очах палахкотіло віддзеркалене полум’я свічки.

Дівчата сиділи в повній тиші, абсолютно абстрагуючись від веселих криків за вікном, чекаючи поки стрілка не покаже північ. Алісі в цей момент справді хотілось, щоб її бажання здійснилось, як найшвидше. Серце її тріпотіло, дівчина бажала звільнитися не лише від бабусиних кайданів з її містичним поглядом на речі, а й від самітності, через котру вона не змогла знайти собі справжніх друзів. Карина перша, хто сприйняв її як не божевільну, перша підійшла до неї знайомитись, перша жартівливо запропонувала викликати Пікову даму віддавши тій свої сокровенні бажання.

Аліса знала Карину рівно тридцять один день, вона була першою справжньою подругою,  котра малась переїжджати в іншу країну на завжди.

На годиннику пролунав дзвін, що сповіщав про північ. Дівчата взялись за руки, ставши напроти дзеркала, і голосно одночасно промовили:

— Пікова пані, прийди! Пікова пані, прийди! Пікова пані, прийди!

Минуло декілька хвилин, перш ніж Аліса порушила тишу в кімнаті.

— Зараз малося б дзеркало помутнішати, а полум’я свічки погойдуватись. Все-таки це все вигадки, хоча я щиро бажаю здійснення свого бажання.

— Може ще раз повторимо?

— Карино, ти б точно знайшла спільну мову з моєю бабусею, — Аліса всміхнулась, вмикаючи світло в кімнаті. — Мені шкода, що ти переїжджаєш.

— Щось мені підказує, що твоя бабця обсипала б мене сіллю і відлупцювала віником з полині та хвої, за те, що ми зараз зробили. — Карина гучно розсміялась, погасивши полум’я свічки, перед цим зібравши колоду карт.

— Ти маєш рацію, вона страшенно б розізлилась, якби дізналась. В мене є ще запаси алкоголю, ти як?

— Як завжди, з тобою за любу революцію і алкоголь!

— І що я буду робити без тебе?

— Спокійно жити, — Карина знову залилась своїм заразним сміхом, але цього разу в її сміху щось було фальшиве, Аліса не могла це пояснити словами. — В мене є ще трішки часу, поки не настав світанок. Діставай вже смій алкогольний запас.

Цієї ночі Аліса спала настільки міцно, що її ранок почався по обіді. Голова трішки гуділа від випитого алкоголю, тому Аліса не відразу помітила уламки розбитого дзеркала з розтертою червоною помадою, на котрому вони з подругою ворожили. Аліса не пам’ятала як попрощалась з Кариною, як з нею випивали після півночі, як розбилось дзеркало і куди поділась ворожильна колода карт.