Колискові для мертвої води
Розділ 1. Дзеркала пам’ятають
Ранок. Особняк Аданар.
Бехлюль приходить снідати першим. Він ще не спить уже третю ніч. Щоразу, коли він заплющує очі, він чує стук. Ритмічний. Важкий. Ніби хтось у підвалі б'є молотом по старому годиннику. Але годинника в підвалі ніколи не було.
Він підходить до дзеркала у вестибюлі - того самого, в якому Ніхаль колись поправляла капелюшок перед прогулянкою. Його відображення посміхається. Бехлюль не посміхався.
Він завмирає.
Відображення робить крок назустріч йому. Скло вигинається назовні, як плівка на воді. І звідти, з того боку дзеркала, чує не свій голос, а голос батька - старого Адана, який помер двадцять років тому.
«Ти думав, я просто купив цей будинок, синку?» - скрипить голос. - «Я купив його кров'ю. А тепер земля голодна. Вона хоче дитину. Дитину від гріха».
Бехлюль відскакує.
Дзеркало тріскається - але не зовні, а зсередини. З тріщин сочиться чорна, масляниста рідина. Вона стікає на підлогу і повзе до нього, залишаючи за собою слід із золотих монет, що тануть, перетворюючись на дрібних жуків.
#25 в Фанфік
#62 в Містика/Жахи
Відредаговано: 02.04.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
