РОЗДІЛ 15 "Гра продовжується"

Жанна  нервово   перебирає  краї серветки,  дивиться   з недовірою,  намагається  вгадати хід  моїх   думок.   З  пихатої, сурової   дівчини  не  залишилось і сліду. По  щоках  розтеклись чорні  патоки  сліз,  надуті  губи  запухли,  а  плечі  поникли.   Без  жалю важко  дивитись.

— Ти  покидаєш   мене?  — вкотре  запитує,  наче  за кілька  хвилин міг  передумати.

— На  доволі  вигідних умовах.  Для  тебе,  — продираю  горло,  натякаючи,  що годі  грати  комедію.   — Нічого  вигадувати    казки. Ми обоє  дорослі  люди, які  давно у  них  не  вірять.

— Це все  через неї,  правда? Через  твою  колишню  законну?

— Алевтина  не колишня.  Ми  одруженні  й  даного факту   ніхто  не  змінював.   Крім  того,  я  ніколи  тебе  не  кохав і  заручини були  включно   вимушеною   мірою  для  врятування  бізнесу, —  кажу жорстоко, але чесно.  Та й   дівчина  прекрасно  усвідомлює  обставини  нашого зв’язку.  — Тому  погоджуйся  і  розійдемось  без  скандалу. 

Знову  схлипує,  картино провівши під  очима    тонкою тканиною.

— Гриньов,  ти   справжній  негідник. Я  в  тобі  розчарувалась. 

— Жанно,  — ставлю  лікті  на стіл  та  подаюсь вперед. Наші  обличчя  близько. Я переходжу  на  шепіт — зловісний,  безапеляційний,  недвозначний.   — Ти пам’ятаєш  суму  боргу  за свої витівки? За свою  любов  до азарту?  За власну  безрозсудність?  Я  пропоную  чудовий договір.   Вже сьогодні увечері  скажеш таткові,  що  закохалась у  справжнього   принца  і  готова  з ним  хоч  на край світу.   А Гриньов  —  тягар, який  не  дозволяє   дихнути на  повні  груди.  Змусь  його самотужки  розірвати умови  домовленостей.  

— Ти  хочеш,  щоб я  прийняла  весь  удар  на  себе? Відповідала,  пояснювала і  кліпала очима перед татком? 

— В іншому  випадку я  сам  піду  до нього і  розповім, чому  не  бажаю  весілля.

— Тобто, не зізнаєшся,   що  Алевтина  народила? Не скажеш,  що основна причина    скасувати    заручини —  твоя  дитина?

Серце  робить петлю Нестерова.  Хитра  лисиця   давить на  болюче. Відсторонююсь та  спираюсь на  спинку стільця.   Проникливо    сканую  наречену,   яка  викликає  лише хвилю   ненависті. 

— Жанно, я  не повторюватиму.   Або ти погоджуєшся, або я  дію  на  власний  розсуд.  Третього  не дано.

Дівчина  гордо підіймає підборіддя.  Повільно  підводиться,   хапаючи    крихітну  жіночу сумочку,  та    граційно полишає  мене  посеред  зали.    Нічого не  говорить,  змушує  вагатись  у  здогадах. Нехай. Нехай   обдумає  та   знайде можливість    пояснити  батькові.  А те, що дівчина  погодиться  на мою пропозицію,  сумнівів  немає.  Я  запропонував ідеальні  умови,  щоб   зберегти  її  таємницю.

АЛЕВТИНА

У серці  пече,  наче всередину  встромили   розпалене  лезо ножа. Холодно,  страшно,  невизначено. Я  з переляком  прислухаюсь  до  кожного    кроку  в  коридорі,  до кожного  голосу і фрази. Мені  все  здається, що  з хвилини  на  хвилину  зайде  Гриньов.  Розмови  з ним боюсь  понад  усе.

 Мабуть, він   встиг  зробити  ДНК-тест і  тепер готує документи,  щоб  забрати Єву,  щоб позбавити  мене  найдорожчого, щоб вкотре принизити, осоромити,  зрівняти  із   землею. Гроші, зв’язки   і  вперте бажання  досягнути цілі   роблять  неможливе.   Як я  могла  так  помилитись у  людині? Як могла  довіритись   справжньому  негіднику?

— Ненавиджу   тебе,  ненавиджу,  —  шепочу  пересохлими  губами,   дивлячись  на  блакитне  небо  за вікном. Ні, я  не  бачу  тієї  прекрасної блакиті. Перед очима виключно    обличчя  колишнього чоловіка.  Його зловісна  усмішка  і  зверхній  погляд. Монстр,  з яким  несила  тягатись.   Але я  не  відступлю.

Двері  рипають  і  на   порозі  з’являється фігура   лікаря. У нього   добрі  волошкові очі.  Принаймні, так  мені  здалось,  коли  вранці   виганяв  Гриньова  з  палати.     Чоловік   у  білому  халаті     усміхається   кутиками вуст,  даруючи   нотки  бадьорості  та впевненості.  

— Добрий  день  ще раз. Як  почувається молода  мама? 

— Як дитина?  Будь ласка,    розкажіть,  що сталось, — по щоках  рясно    сковзають  сльози.  Поспішно витираю їх,   глибоко  дихаю,  намагаючись  заспокоїтись. 

—  Алевтино, тихо! Твій  настрій  передасться дитині.  Крихітка інтуїтивно відчуває  матір, а  зараз їй  потрібно, щоб ти  була сильною.   У тебе почались   передчасні  пологи.    Донечка  родилась  хворою,  та, на  щастя,  криза   минула і   зараз  її  життю  нічого  не  загрожує. 

— Я  можу  побачити  Єву?

—  Поки  що тобі   заборонено  ходити,  а  дівчинка  перебуває  в  реанімаційному  відділенні.  Коли сядеш,   медсестра   відвезе   подивитись  на  принцесу.  Вона  справжня  красуня. Вся  в матір. 

— Мій  колишній чоловік… Він  говорив  з вами  про дочку?  — питаюсь,  забуваючи  як  дихати.  Мить  —   душа  обірветься і  полетить в  прірву. 

Лікар присідає  на  край  ліжка,  по-батьківськи  кладе  руку  поверх моєї та  важко  зітхає.    

— Заспокойся.  Гриньов   дуже хвилюється  за  тебе  і донечку.   Навіть  охорону  приставив  до палат.   Думаю,  вам слід  поговорити,  а  тобі  перестати  боятись.   А  зараз  давай  огляну.  Є скарги?