Мій супутник швидко вводи цифри паролю, і ми потрапляємо у довгий коридор, в кінці якого світиться червоне світло із сусідньої кімнати. До вух долітає галас великого скупчення людей, у ньому прослуховується азарт та драйв гри.
Внутрішньо пересмикуюсь. Закритий гральний клуб для багатих і залежних відвідувачів. Звісно, батько Жанни не тільки голову їй відірве за подібну поведінку, а й закриє від всього світу. Чудовий бонус до образу жінки-стерви.
— Проходьте, — з удаваною ввічливістю на кам’яному лиці здоровань рукою вказує на величезний зал, у якому лише один гральний стіл. Круп’є мовчки приймає ставки. Його руки вправно перебирають фішки, а на самих клієнтів він зирить з-під лоба. Посеред вишукано вбраних жінок та чоловіків у статних костюмах я виглядаю як біла ворона. Та байдуже, головне знайти наречену.
— Де Жанна? — запитую чоловіка, подолавши першу хвилюю тривожних вражень.
— Знайдете її за дверима біля барної стійки. Тричі постукайте, будь ласка.
З цими словами він йде геть, а я невпевнено дивлюсь на ті кляті двері. Що за ними? Ще один зал чи кімната для тих, хто програв і йому нічим платити?
Тричі товчу кулаком об дерев’яне полотно. Із середини прокручується ключ — і перед мною відкривається не надто приємна картина. Ковтаю гірки кім, переступаю поріг і натикаюсь поглядом на перелякані очі знайомої. Вона сидить на шкіряному дивані якраз навпроти входу та судомно стискає свою крихітну жіночу сумочку. На обличчі красуються чорні патьоки розмитої косметики, а волосся нагадує кубло, в якому поселилась не одна пташка.
Зробити крок не дозволяє тип, що враз вимальовується на моєму шляху до Жанни.
— З вами хочуть поговорити. А дівчина поки почекає тут.
— Мені потрібно переконатись, що з нею все гаразд, — зціплюю від злості вилиці. Ситуація катастрофічно неприємна та недвозначна.
— Пані Жанна поводилась неадекватно. Довелось її трішки вгомонити та пояснити, хто насправді тут господар. Я проведу вас на другий поверх.
— Я піду тільки з дівчиною.
Хвилину він вагається, роздумує, зважує.
— Добре. Суть ціни питання це не змінить.
Жанна вмить кидається на шию та обіймає крижаними пальцями.
— Коханий, сонечко, як добре, що ти приїхав! Я знала, що ти мене не покинеш. Вони — страшні люди, для яких життя — розмінна монета.
Її щебетання тріпають душу, розганяють злість по венах, вбивають будь-яку повагу як до нормальної жінки. Похапцем відкидаю ненависні обійми.
— Тримай себе в руках. Потім пояснюватимеш.
За кілька хвилин нас проводять в кабінет поверхом вище.
Кабінет також відповідає загальній обстановці цього незрозумілого закладу. Дорогі масивні меблі, важкі темно-зелені шпалери і не менш похмурий власник, який зустрічає нас, сидячи за різьбленим дубовим столом. Чорні очі враз сканують прибулих і з огляду на його вигляд може скластись лише одне, правильне враження — з такими людьми не жартують.
— Доброї ночі, — говорить він глибоким голосом, який притаманний керівнику, що впевнений у своїх силах і можливостях. Чоловік простягає руку, покриту хитромудрим сплетінням незчисленних татуювань.
— Перейдімо одразу до справи. Але спершу, поясніть, що відбувається і чому я застаю Жанну в такому, м’яко кажучи, неприпустимому для леді вигляді.
Незнайомець саркастично хмикає та підходить до вмонтованого у стіну сейфа. За секунду на стіл падає боргова розписка моєї потенційної нареченої. Швиденько пробігаю поглядом по акуратному почерку. Від здивування ще раз переглядаю зміст тексту, а вже тоді переводжу очі на Жанну, яка, притулившись до стіни, стоїть з блідим обличчям. Вона шумно ковтає гіркоту.
— Як це розуміти?— відверто запитую дівчину. — Ти нічого не хочеш мені повідомити?
— Я програлась…
— Програлась? І так спокійно про це говориш? — всередині ось-ось вивергнеться вулкан. Та за таку суму можна прогодувати невеличке містечко. Мабуть, з рік.
— Тільки таткові не кажи Це його доб’є.
Швидше цей борг доб’є мене, якщо погоджусь заплатити. Незнайомець очікувально спостерігає за нашою розмовою, детально вивчаюсь всі емоції на обличчях. Вочевидь, він знає з ким має діло, тому що спокійно пропонує:
— Мені байдуже, хто виплачуватиме борг. Але свої гроші я отримаю. З поваги до вас, пане Гриньов, я можу піти на певні поступки і відстрочити термін погашення.
— Боюсь, через скрутне фінансове становище я не здатний виступити гранатом.
Про проблеми бізнесу незручно зізнаватись, але брати на себе черговий кредит рівнозначно зашморгу на шиї. Чоловік навпроти шумно видихає повітря і вкладає руки в кишені.