РОЗДІЛ 6 "Наречена"

Контрастний душ — ось,  що найкраще освіжає  втомлений  і  перевантажений  розум. Спочатку   задихаюсь в сивих  клубах пари.  Перед очима   тільки одна картина — Алевтина у квітчастому  сарафані,  що   окреслює  зміни  її  тіла.   Величенький  животик,  у якому  живе  крихітне малятко,  не  дає спокою та   нещадно  штурмує думки.

Вмикаю   холодну воду. Крижані струмені   огортають  шкіру  пеленою,  змушуючи  кожнісінький  м’яз  напружитись, і  відповідно змінюють  слайди в  свідомості.  Ось  Оля  намагається виправдатись  за свій  безрозсудний  вчинок. Ось  вона мовчки  йде,  банально тікає,  почувши  питання  про  батька  майбутньої  дитини подруги.   Звісно, я  міг її наздогнати, вхопити  за  горлянку та  витрясти  зізнання,  бо ж гарантовано  знає  правду. 

Та я  не став  цього  робити. Оля  й  так  завинила  перед Алевтиною. Було б підло розкривати її  найбільшу  таємницю.

І  знову  переходжу   на  гарячий режим.  Нічого, вранці  у моїх руках перебуватиме  звіт  з  клінік. А ще наочно  побачу  Матросову  й  поставлю дівчині  кілька  питань. Точні  одне,  але дуже відверте. Я  дізнаюсь  правду, якби її  не  намагалась  приховати  колишня.

З твердим  наміром розібратись   у  ситуації,  полишаю  душову  та  йду  у свою кімнату. Година пізня і  Сергійко  спить.  Сьогодні я  вкотре не виконав   обіцянки  перед сином.  Від цього совість  гризе гірше  голодного  вовка.    Одягаю  тонкі спортивні  штани,  домашню  футболку  поверх та  босяком    заходжу в  кімнату  сина.  Мій янгол   солодко спить,  підклавши під  кучеряву  голівку  крихітну  долоньку.  Поруч  з ним  так  затишно,  так спокійно,   так  тихо.  Опустившись  поруч   на  підлогу,  прислоняюсь  спиною  до софи.   У серці  прокидається  невгамовний сум. Я  завжди його відчуваю,  опинившись  у цій  кімнаті. Він пов'язаний  з Алею,   з її усмішкою,   лагідними  очима і  мелодійним   голосом,  що наповнював  простір  цих стін.  До речі,   зі   своєї спальні  я  перебрався  в  іншу кімнату. Не можу  переступати  поріг,  де буквально все  дихає жінкою,   про яку  заборонив  собі  думати. 

Сергійко  вовтузиться.  Я  обережно колишу  і  мугикаю  під  ніс  тихеньку колискову.  Йти  до  себе  не  хочу,  тому,  вимкнувши  радіо няню,   щоб не тривожити  пані Анну,   вмощують  на  крихітному  диванчику.     

Потрібно якось  заснути, якщо  не бажаю  завтра  блимати  червоними очима і  мучитись від  головного  болю.

Та  тишу у  квартирі  пронизує  ледь чутна  вібрація  мобільного  телефону.   Неохоче  підводжу  до очей  гаджет,   й   обличчя   вмить перекошується   невдоволеною  гримасою.  На   весь  екран   красується    розмальоване лице  нареченої.

— Я  ж,  здається,   доступно  пояснив,  —  ричу, вибираючись  у коридор.   Спересердя  натискаю  кнопку  приймання   дзвінка  і   замалим стримуючи   порив  злості, ціджу  крізь  зуби: — Жанно, я вже  сплю.

— Ой, стривай,  зайчику! Ой,  не відмикайся!    Сонечко,  твоя  наречена в  біді.

— Якій  в  біса біді?  Майже перша  годинна  ночі.  Усі  нормальні  люди  давно  сплять.

— Не  кричи, — жалібним  тоном    муркотить.  — Сталось  маленьке  непорозуміння.  Зовсім-зовсім  крихітне,   але  тобі  потрібно  приїхати   

Не вірю власним вухам. У    що вляпалась Жанна? Не в  її  репертуарі  шукати  проблеми  на  п’яту  точку. Так, стерво  рідкісне,  але ж хитре  для себе. І  розумне  для   батька.  Можливо,  розігрує  комедію,  аби повернути мою  прихильність? До чого  тільки  не вдасться  ображена  жінка,    щоб   завоювати чоловіка, яка  вирішила  назвати своїм.

 Роздумуючи, втомлено  потираю  перенісся.

— Зателефонуй  батькові, — пробую  позбутись настири.

— О,  тільки  не   любий  татко. Я  не можу його  так  підвести. Моя  поведінка  розіб’є йому  серце. 

— Небо, Жанно, у  що ти вляпалась? 

— Олександре, я… Я  не можу говорити. Просто  приїдь в нічний клуб «Тайм» і  спробуй мене  знайти.

—  Змушений  тебе розчарувати. Я   не приїду.

Обираю  команду  «відбій» та  ховаю    гаджет у  кишеню штанів.  Долоні самі повзуть   по щоках, стираючи  залишки  сну.  Частина мене  кричить  допомогти  дівчині, інша  вимагає  не піддаватись  на  провокацію й  залишатись в стінах рідного  дому.

 Та  Жанна  вперто  набирає знову. У  її розумінні   наречений  повинен  негайно  летіти  на  допомогу,   байдуже,  що він  прагне розірвати фіктивні стосунки.

— Послухай,  розбирайся  зі  своїми  проблемами  сама, — викрикую у слухавку.    Надривний  плач  жінки перебиває  всі моральні устої  залишити  її  наодинці  зі своїми   негараздами. — Жанно,  я  дійсно не маю можливості  прибути.

— Вони  відріжуть мені  палець. А потім  ще один. І так  буде,  доки  хтось  не виступить моїм  грантом.  Олександре,  мій  батько умре, отримавши частинку своєї  дочки.   Крім того,  лишній  розголос  нікому  не  потрібний.

«Отже,  не  одному  мені  ти не подобаєшся». Подумки  прокручую  інформацію  про  «Тайм». Але ні його власника,  ні  тим паче місця  розташування  не  знаю.

— Добре,  заспокойся. Я  спробую  приїхати  найближчим часом.

—  Тільки охорону   не бере,  щоб  не викликати  ажіотажу.  Для  тебе  тут  буде  безпечно.