РОЗДІЛ 4 "З минулого"

Жанна  починає  дратувати гірше пекучого сонця і неякісного віскі. Крадеться  пантерою, звабливо  поглядаючи з-під опущених, довжелезних вій. Вродлива, як  лялька  Барбі. Багата, мов  принцеса  із заморського  царства.  І наділена розумом, гострішим шпильки  її   височенних  підборів.

 І дівчина, яку я   не можу  терпіти.   Краса, яка викликає   в  душі  відразу.  Моя  офіційна  наречена…

Важко видихаю,   споглядаючи  за  гостею,  що   невпинно скорочує  метри  від  порогу  до мого  крісла.  Усередині  виникає маніакальне бажання  посадити її в  машину  та  відвезти   назад  до  любого татуся. Останній, до речі,  сидить в  горлі  гірше   рибної кістки.

Мимоволі   кривлюсь, що не проходить повз   увагу  дівчини.

— Олександре,  ти  не  хоче вибачитись і  хоч  якось пояснити свою поведінку в  торговому  центрі? —    вередливо  та  награно пестливо  промовляє Жана.  Обійшовши мене,  вона   плавно опускає   пальці  з яскравим червоним  манікюром  на  плечі. Здригаюсь.  — Ти  занадто напружений. Поділись  зі мною.  Ти ж знаєш, що можу  дати   хорошу  пораду.

— Нічим ділитись. Я  просто  втомилась. А тобі  не обов’язково   приходити до мене в  офіс.

— Дивний  ти, — хмикає, — додому  до тебе неможна,  жити   під одним  дахом   не  хочеш, впускати  у  своє життя  явно  не  збираєшся. Невже  зовсім  не подобаюсь?

— Ти знаєш відповідь. Навіщо ставиш  безглузді  питання. Якщо не помиляюсь,   ми з твоїм  батьком  про  все  домовились. 

— Домовленості, одні  домовленості. А як  же  людський  фактор?  Як же почуття?

— Не думав,  що  ти  віриш  у казки про кохання.

—  Відкрию маленький  секретик. Всі  дівчатка,  незалежно від  віку,   мріють  про справжню, чисту  любов. І принца  на  білому коні.

— Мушу  розчарувати. Я не принц.

— І не здатний   на  почуття, — додає на вухо  Жанна і  плавно опускає  пальчик   по грудях. — Я  можу  переконати тебе у  протилежному. Тільки   скажи  «так».

 Настрій,  з яким  дівчина  взялась  за мою  персону,  лякає. Тим паче,  заводити стосунки  з  нею у  мох плани  не входить.

— Мені  пора  додому, син чекає,  — безцеремонно відкинувши  її руку,  підводжусь  з крісла.  —  Обіцяв  погратись.

— Хіба  з ним  не може няня посидіти? Ліпше сходимо в клуб, потанцюємо, зробимо кілька  світлин  для  публіки. Заодно  я  похизуюсь твоїм  подарунком, — дівчина  демонстративно     сколихує масивним  браслетом  на тонкій  кисті. — Гріх  такий  витвір  мистецтва  ховати  від  широкого загалу.

 Нерви  здають.  Думки, пов’язані  з Алевтиною,  розривають мозок,    вбивають будь-які  почуття  обов’язків.  Обхоплюю  нафарбоване  обличчя  широкими долонями.  Та  Жанна  не лякається. Навпаки, ситуація   її буквально  заводить.  В очах навпроти  зблискує  хижий, зловісний  вогонь  бажання.

—  Для  мене Сергій  був,  є,  і  буде на першому  місці.  Ніхто  не  змінить цього.  Ніхто.

Дівчина  різко  звільняється від  захвату.  Струшує головою,  протирає щічки, наче  позбавляється   бруду.

— Ідіот, — шипить. — Думаєш всесильний? Незамінний? Тоді   поставлю перед фактом:  молодій, здоровій  жінці  потрібний  чоловік.  Не буде  тебе,  буде інший. Тільки  в   такому  разі  ти носитимеш  величезній  роги!

Вона   рвучко   полишає кабінет, простір якого   повниться  притомним ароматом  солодких парфумів.  Спересердя  прочиняю вікно   та  впускаю  свіже повітря. Дуже доречне,  бо  голова  буквально  лускає  від  сьогоднішніх подій і витівок  Жанни під вечір.

 Часті   глибокі видихи допомагають  оговтатись  від  шумних  заявок.  Дівчину слід  поставити на місце,  інакше  це серйозно зашкодить  і  без того непростій  ситуації.

Кілька місяців  тому   я  припустився  величезної,  просто катастрофічної помилки, яка   наблизила  мій  бізнес  до краю  прірви — боргової ями  без  дна  та  розмірів.  Вирішивши  захистити   справу   покійного товариша, я спробував   об’єднати дві  компанії та  запустити   нову  спільну гілку  виробництва.   Хотів як  краще. Заради майбутнього  Сергія  боровся за  крихти  компанії,  яка  була  приречена  на  банкрутство.  Підводні  камені  виявилися  настільки  глибокого  схованими,  що    найкращі  юристи  та економісти  не змогли розгледіти   небезпеки. Мабуть,  таємниця   по рахунках  крилась в  тій  клятій  флешці,  що безслідно зникла  з мого будинку.  Знайти її  так  і  не вдалось.  Якби тільки конкуренти  померлого  знали,  заради чого  вони  боролись   і  пішли на вбивство.

Винних  не   притягнути   до відповідальності.   Романа  хоч  судили,  проте до в’язниці  не відправили. Його винна  підтвердилась  виключно по роботі мого  холдингу.  Як  говориться  у  всенародному   фільмі,  наші суди найгуманніші в світі.  Згідно з  останньою  інформацією, кадровик  успішно накивав  п’ятками   за межі країни.

Кредитні  зобов’язання виявились  непосильними ними  навіть  для мене.    Але допомога  прийшла,  звідки  не чекали. Старий   друг  колишнього власника  холдингу   сам  запропонував  руку  допомоги у  вигляд   «десь  поговорити і   декому  підсобити».   Звісно, я  погодився.    Хід  ділу  не дали,  однак   батько Жанни  також попросив  про  послугу.   Єдина  донька,  розпаскуджена світська  левиця, змушувала  його сиву  голову  сивіти  ще більше.  А  кому  ж як  не чоловікові  спихнути    стовідсоткове стерво,  яке   понад усе на світі  любить  отруювати  життя   оточенню.  Інколи диву  дивуюсь, як  з  нею  працюють  її підлеглі. Мабуть, батько виплачує  їм  чималу  премію  за  шкідливість.