РОЗДІЛ 27 ДІ "Крижані очі"

— Ти якась напружена, — підливає масла у вогонь Вероніка, відтягуючи мене від свого татуся у натовп на танцювальному майданчику. Відчуваю на спині липкий погляд крижаних колючих очей чоловіка, який за лічені хвилини приділив моїй персоні занадто багато уваги. Чоловічий інтерес у ньому спалахнув одразу, варто було Ніці познайомити нас. Неприємний тип. З Хортом одного поля ягода.

— Даремно прийшла, — чесно відповідаю. — Почуваюсь зайвою, крім тебе нікого не знаю.

— Я тебе прошу! Через годину-другу культурний корпоратив переросте у масову п’яну гулянку, де всім буде абсолютно байдуже на думку оточення. Навіть мій тато перекинув зайвого, а з ним таке буває край рідко. Ліпше розслабся і потанцюй у власне задоволення.

Легко говорити! Я перебуваю під проникливим контролем Сергія Петровича, який без крихти сорому вистежує і розглядає мене. Бляха, я що — експонат у музеї? Чи дівка на подіумі, яку продають з аукціону?

Хочеться розчинитись серед гостей, а ще накинути пальто, аби приховати величезний виріз на спині, майже до самісінького попереку. І чим я думала, одягаючи настільки відверту сукню?
І взагалі, навіщо послухалась Вероніки і прийшла на свято до зовсім незнайомих людей?

— Діано, сонечко, посміхнись, — Ніка притуляється головою до мого обличчя, розпливається в усмішці та робить селфі на фоні софітів танцювального майданчика.

Доводиться розтягнути губи в подібності посмішки, а коли вдається — відвернутись і видихнути.

Мій план дізнатись більше про життя Дена протягом останніх восьми років зазнає фіаско. Зближення з Веронікою призводить до віддалення з Денисом. Нова подруга занадто багато приділяє мені часу, намагаючись стати справжньою «подругою».

Довкола вирують розваги, у яких публіка радо веселиться під шумні баси музики. Ніка вигинається у такти, потягує шампанське келих за келихом. Придивляюсь до дівчини й не можу уявити їх з Данко разом. Ну, кардинально різні особистості, характери, темпераменти. У Ніці стільки лоску, що нудить. І за оманливою ідеальною картинкою ховається чорна, кусюча, зловісна підлість. Такій палець у рот не клади, дорогу не переходь.

Але Данко чоловік. Під гарним напором красуні рано чи пізно впаде, і тоді об’єднаються два величезних капітали в один. Звісно, Денис очолить потужний сімейний бізнес.

Мимоволі кошусь у напрямку Сергія Петровича. Розмовляє з компанією чоловіків та, на щастя, не звертає на мене жодної уваги. Він високий, худорлявий, атлетичної тілобудови, виглядає молодший за свій вік. Якби Ніка не назвала його татом, можна було б з легкістю прийняти за старшого брата. На Сергія жінки заглядаються, але мені, крім страху, чоловік не вселяє жодних відчуттів. Хитрий, слизький, небезпечний.

Відвертаюсь від нього, намагаючись абстрагуватись і хоч трохи розслабитись. Я сто років нікуди не вибиралась, стерла з голови, як це просто танцювати, насолоджуватись приємною музикою, відпочинком, жити життям, де немає місця зрадам, боргам, погрозам.

Заплющую очі. Забуваю про все і всіх, про страх і відчай, про розчарування і кохання. Такти змінюються, плавно переростаючи у повільну композицію. Однак я не залишаю танець, рухаюсь без поспіху, виляючи стегнами, огортаючи самотню себе руками.

Несподівано тепла долоня лягає на поперек, торкаючись оголеної шкіри. Вона м’яка, невагома, нечутна. За спиною вловлюю присутність чоловіка. Він високий.

Денис… Я хочу бачити його, відчувати. Мрію, щоб саме цим чоловіком за спиною був мій колишній.
Невидима сила штовхає притиснутись до нього ближче, відчути захист, безпеку, надійність.

Його рука делікатно перехоплює моє зап’ястя та вмощує на плечі. Обіймаю.

Але підсвідомо розумію, що навпроти не Денис. Ніс лоскотять не його парфуми. Аура огортає не рідна.
Різко розплющую повіки і ледь не втрачаю самоконтроль, вгледівши вузьке обличчя Сергія Петровича. Він подається вперед, скорочуючи відстань між нашими губами. Мить — і батько Вероніки затаврує поцілунком. Хвиля мурах покриває шкіру, а до горла підступає відраза. Тільки тактовність та стриманість вберігають від спонтанного бажання пхнути нахабу в пах.

Встигаю ухилитись, приклавши чоло до його плеча.

— Коли ти познайомилась з моєю дочкою? — шепоче на вухо. У ніздрі залітає терпкий аромат алкоголю, який перебиває навіть важкий запах парфумів. — Раніше не бачив серед її друзів. Інакше б запам’ятав.

— Нещодавно, через спільного знайомого.

Мозок генерує інформацію про його стосунки з Деном. Друзі і ділові партнери? Дивно, чому Данко не прийшов підтримати аграрного товариша? Серед гостей колишнього чоловіка із самого початку немає, Ніка скаржилась, що у нього виникли нагальні плани. Знаємо ці плани! Знову мама припнула біля себе черговими театральними постановками. Господи, у ній вмер великий режисер.

— Не встиг розпитати, чим ти займаєшся?

— Домогосподарка, — випалюю на одному подиху, намагаючись відсторонитись від танцюриста. Та він вперто продовжує пригортати, душити небажаними обіймами.

Вочевидь, зробивши власні певні висновки, Сергій Петрович заходиться сміхом.

— Ще скажи, що чоловік відпустив відпочити від сімейної рутини.

— Я розлучена, — перебиваю п’яні розмови і роблю величезну помилку, бо наступної секунди крижані очі співрозмовника впиваються у мої. Однак у них не залишається і краплини веселощів. Холодна сила і безапеляційна визначеність. Так дивляться, коли прийняли рішення, коли кажуть: ця річ належить мені.