РОЗДІЛ 26 ДЕН "Подруга подруги"

Думки про Діану не дають спокою. Вона повсюди: перед очима, в голові, у серці. Я тисячу разів пошкодую, що поїхав забирати перстень, що оживив старі рани, що не сів з нею в машину, не зупинив, не втримав.

Останнє вбиває найбільше.

Схилившись ліктями на письмовий стіл, зариваюсь пальцями у волосся, сканую скляним поглядом чорний екран мобільного телефону. Що я чекаю? Дзвінка від Ді? Вона не подзвонить навіть перед страхом смерті. Горда! Добре, хоч охорона поруч, з ними перебуває у безпеці. Цей Хорт — рідкісний мерзотник і просто так не відступить від дівчини. Необхідно бути на сторожі. Заходи безпеки — понад усе.

Дідько! Чого ж так паскудно на душі? Скільки продовжуватиметься це катування?

Закриваю повіки. У вуха шумить наша вчорашня розмова, у якій я зізнався: ми не чужі. А Діана не почула чи не захотіла чути. Вона могла залишитись.

— І ти міг поїхати з нею, — промовляю вголос доводи совісті. — Але не зробив.

Розблоковую гаджет. Годинник показує восьму вечора. Святкування річниці компанії мого ділового партнера набирає обертів. Запрошено багато потрібних людей, проте я завчасно відмовився. Немає настрою. Ді зіпсувала його і на додаток сплутала всі карти.

Підвівшись з крісла, намотую кола по кабінеті. Сидіти на місці не хочеться, напиватись самому — безглуздо, плюнути на все і заявитись в будинок колишньої дружини — спокуса. І навіть, якщо піддамся божевільному пориву, що скажу? Привіт, давно не бачились? Чи, можливо, переминатимусь з ноги на ногу, як недосвідчений хлопчак?

Але стіни будинку тиснуть, душать, вимотують.

Зором зачіплююсь на невеличкий пакет із подарунком Веронікиному батькові. Золотий глобус з надписом «Продовжуй підкорювати світ» спеціально замовлено до річниці.

Дістаю ексклюзивну річ, роздивляюсь. Це ж треба, світ такий великий, але зійшовся клином на Діані.
Я божеволію. Божеволію без її очей, усмішки, ніжних губ.

— Збирайся, старий, на вечірку, інакше втратиш здоровий глузд!

Ховаю глобус і підіймаюсь у свою кімнату переодягнутись. Матері сьогодні значно краще. Вона навіть відправилась на свій улюблений масаж. Тож я маю шанс і вийти, і нові знайомства знайти, і трохи провітрити голову від Ді.

Збори тривають недовго, вже через хвилин двадцять я мчу за кермом машини в напрямку нового готельно-розважального комплексу, який рекламується, де лише можливо. Елітне місце для любителів відпочити у вузькому колі за високими парканами.

Дорогою намагаюсь не згадувати про колишню дружину. Якось жив без неї всім років. Якось… мимоволі усміхаюсь, пригадавши, як бовдуром зазирав у шпарину ангара, намагаючись спіймати її з коханцем. Діана навіть не дорікнула, хоч прекрасно зрозуміла незручність моєї ситуації.

Як передбачав, корпоратив гуде на всю котушку. Баси музики звучать за межами чималої території. Машин багато. Мою відганяють аж у самісінький кінець великої стоянки, а самого мене проводять на другий поверх, де відбуваються масові гуляння. Не скажу, що я прихильник вечірок чи подібних заходів, та статус вимагає вибиратися в люди.

Поки народ танцює та відривається за спиртним, керівництво компанії осторонь спокійно розмовляє, вдаючи прихильність до підлеглих, тобто підтримують командний дух.

— Сергію Петровичу, вітаю з гарним ювілеєм! Нехай множиться і прибуває.

Тисну руку підтягнутому спортивному дядечку з молодими швидкими очима, корі помічають все і відразу. Залізну хватку бізнесмена видають вольові незворушні риси обличчя, натреновані роками приховувати справжні емоції в ім’я великих грошей і складних оборудок. Одному Богові відомо, через що пройшов батько Вероніки, щоб здобути настільки вагомий соціальний статус не лише через законослухняних громадян. Вероніка — його єдина дочка, для якої став цілісіньким світом. Без його відома з її прекрасної голівки волосинка не впаде. Заради свого чада Сергій Петрович будь-якого з’їсть живцем. Не заздрю його зятеві. Нещасного надійно триматимуть за яй…

— О, друже, який я радий, що зумів приїхати. Вероніка дуже зрадіє, а то протягом дня тільки й скаржилась, що без Дениса Данко святкування пройде нудно.

— Обставини змінились, тому зараз я тут. Прийми скромний подарунок.

Знайомий дістає статуетку, роздивляється надпис. На обличчі показується самовдоволена усмішка. Сподобалось.

— Гроші дарують статус, коли здивувати чимось важко. Та річ гарна. Дякую! Вип’ємо?

Старий знайомий хоче потеревенити, тому відходимо до барної стійки. Запримітивши керівника, підлеглі розтягуються та звільняють місце.

Потягую бурштинову рідину. Приємне тепло розповзається венами, дарує відчуття спокою, розслаблення, невагомості. Думки про Ді відступають геть, аж дихати стає легше.

— Сьогодні не говоритимемо про роботу, — пропонує Сергій, зробивши чималий ковток. Він вже добряче напідпитку і перебирає зайвого, продовжуючи налягати зі мною на алкоголь.

— Поговоримо про жінок, — регочу у відповідь.

— А даремно насміхаєшся. Я сьогодні зустрів одну пташку. Рідкісний екземпляр, вартий умілого, а головне — багатого ювеліра. До речі, нова подруга моєї Веронічки. Дівчата разом прийшли на корпоратив. У мене від хорошого друга немає таємниць, тож покажу красуню. Глянь он туди…