РОЗДІЛ 24 ДІ "У кожного свій вибір"

— Залишись заради себе! Перебувати в селищі самій в будинку — небезпечно! Хорт у будь-який час може навідатись разом зі своїми бандитами.

Денис нависає наді мною горою, його губи майже торкаються мого чола. Я відчуваю його силу, бажання захистити. Та Анна Михайлівна… Знаходитись з нею на одних квадратних метрах, дихати одним повітрям… Це вище моїх сил, страждань і страхів. Жінка небезпечніша у сто разів за всіх хортів разом узятих. Вісім років тому вона так підставила мене, розігравши цілу театральну постановку. Вісім років життя кануло у прірву. А скільки нервів, сліз, відчаю!

— Я не залишусь. Навіть силою не змусиш! — гнівно випалюю в обличчя.

— Тоді поїдемо разом!

— Не факт, що твоїй мамі не стане зле, і знову не помчиш виконувати синівський обов’язок.

Мої слова звучать гостріше належного, чіпляючи самолюбство колишнього чоловіка.

Він неохоче відсторонюється, потуплює погляд. Відчуваю, як важка гора проблем лягає на його плечі. І ці проблеми — я, перстень, аукціон. З прикраси все почалось, тож нехай нею і закінчується. Стягую кільце з безіменного пальця.

— Забери і пообіцяй більше ніколи не втручатись у моє життя, бо в ньому немає куточка ні для тебе, ні для Анни Михайлівни з її звинуваченнями.

— Перепрошую за поведінку матері. Вона перегнула палицю.

— Звісно, це в її стилі!

Поклавши прикрасу в кишеню його піджака, прочиняю вхідні двері у сльоту осіннього вечора.

— Діано! Я таки відвезу тебе.

— Не варто. З таким відповідальним завданням легко справить хтось з охорони.

— Діано!

— Годі, з мене вистачить!

Холод проймає до кісток, а на душі так прикро і боляче, що в горлі клекоче вовче виття. Двері залишаються відкритими, звідти долітає голос Вероніки.

— Ден, твоїй матері знову погано. Підійди, будь ласка.

Господи, як передбачувано та очікувано!

— Діано, — колишній чоловік виходить слідом, закривши за собою двері. — Ми не договорили!

— Договорили, Денисе. І при цьому вісім років тому договорили, коли ти розвернувся і пішов. І зараз ти зробиш аналогічно, залишиш мене. Тільки цього разу я прошу про це. Дай мені спокій!

— Я тобі огидний?

Зависає незручна пауза. Така ж болюча і відверта як питання.

— Ми чужі люди.

Губи колишнього стискаються у тонку безкровну лінію.

— Ти мені не чужа, Ді!

— Я хочу додому.

Хвилину свердлимо один одного холодними поглядами. А я ніби повертаюсь в час, коли юна дівчина ось так з викликом дивилась на коханого чоловіка, образившись за якусь дрібницю. А він замість тисячі слів хапав у свої ведмежі обійми, палко заціловував до останнього кубічного міліметра повітря в грудях. Робив своєю, кохав, пестив. У ліжку, на підлозі, на столі. Мій рідний дім бачив шалені примирення. Мій дім… Але не його.

Ден підходить до свого автомобіля, прочиняє задні дверцята, натякаючи на необхідність сісти.
Я ховаюсь у шкіряному холодному салоні, крізь скло спостерігаю, що він передає колючі запалювання водієві.

Все!

Машина викочується з подвір’я, залишаючи позаду Дениса, частину мого серця.

Вдома на мене очікує порожній, самотній будинок. На щастя, біля входу стоїть автівка з виставленою Данко охороною. З ними спокійніші і надійніше. Проблема в образі Хортинського не скасована, тому варто не втрачати пильності.

Залишаю на першому поверсі світло увімкненим. Але у свою кімнату не йду. Ноги несуть у нашу колишню спальню.

Тут все знайоме до найменшої дрібниці, хоч я дуже довго не переступала її поріг.

Завалююсь у ліжко, на якому вночі спав Денис, пригортаю подушку. Постіль пахне ним, його цитрусовими чоловічими парфумами і запахом, що назавжди засів в голові.

Сльози тонкими потічками спадають по щоках, розмиваючи професійний макіяж і мрії про прекрасний вечір. Самотня, розбита, по вуха в проблемах, вище голови в боргах. Кому я потрібна з таким причепом? Хіба лисому Хорту, який повадився на мою ідеальну фігуру та прагне втілити всі збочені фантазії.

Стискаю ткану пальцями.

Що може зробити слабка жінка?

Жебрачка! Але не хвойда! Нею ніколи не стану! Анна Михайлівна не здобуде перемогу над моєю моральністю.

Втомлена я засинаю. На диво, вночі кошмари не мучать і мені вдається трохи відпочити.

А ранок починається з несподіваного гостя. Не встигаю випити ранкову каву, як у вхідні двері дзвонить Вероніка.