РОЗДІЛ 22 ДЕН "Відпусти"

— Мамо, що за виставу ти влаштувала. Я ледь в ДТП не потрапив, коли гнався додому з протилежного кінця міста.

— А відколи мій єдиний син почав брехати?

Мама вміє бути невблаганною. Холодна, незворушна, завжди права.

— Я дорослий самодостатній чоловік, який має право на особисте життя.

— А хіба хтось втручається у твій особистий простір? Однак ти сам сказав, що з Веронікою. А вранці дівчинка приїхала в гості, і я ледь не збожеволіла від хвилювання. Виявляється їй нічого не відомо про поїздку. Ти збрехав. Тепер я хочу знати заради кого?

— Мамо, влаштований спектакль — це занадто. Ми могли просто поговорити і я пояснив, що… що…

Продовження застрягає в горлі. Як пояснити вчинок Діани стосовно персня? Як сказати, що привіз колишню дружину у свій будинок? Головне — для чого?

— Мені справді стало зле, — мама кладе руку на груди в області серця та прикриває повіки. — На щастя, Веронічка не покинула і увесь цей час знаходилась поруч.

— Від самісінького ранку? — скептично перепитую.

— А чого дивуєшся? Вона — мила, вихована, чуйна дитина. Не змогла покинути хвору немічну жінку.

— Мамо, не перебільшуй!

Коли ми рахували копійки, моя мама носила одні штани та светр роками. Та зараз затертий, запраний одяг залишився в минулому. Вона може дозволити відвідування модних показів та купівлю найновіших моделей зі світових подіумів. І, до речі, її гардероб вартий королеви. Мама сидить у глибокому шкіряному кріслі в стильному діловому костюмі ніжного рожевого відтінку, у туфлях на підборах, з професійним макіяжем, який вранці нанесла її улюблена майстриня. На своїй п’ятдесят з гарним хвостиком однозначно не виглядає.

— Останнім часом серце дає про себе знати.

— Зранку поїдемо в лікарню і пройдемо обстеження.

Поволі напруга спадає. Так, я серджусь. Але мама є мама.

— То для кого просив рецепт ліків проти ларингіту?

— Я приїхав не сам, — відводжу погляд на вікно, що чорним прямокутником визирає назовні.

Осінні дощові сутінки швидко переростають в ніч. Душу теж обтягує холодом. Менш за все я хотів, щоб дві найважливіші для мене жінки перетнулись. Однак, мама не залишила вибору.

— Справді? — вмить оживляється, з цікавістю подається вперед. Частково я розумію її бажання одружити єдиного сина, поняньчити внуків. Вісім років я не наважувався на нові серйозні стосунки.

— Вона чекає у вітальні з Веронікою. Я познайомив дівчат, — без поспіху підводжу розмову до фінішу.

— І… Вероніка нормально відреагувала?

— Я їх залишив та одразу прийшов до тебе, — знизую плечима.

Питання дивує. Яка різниця, що подумала Вероніка? Ми друзі і не більше. З її батьком — ділові партнери. Свого часу він добре допоміг, ми підтримуємо добрі стосунки.

— Тобто, у мого сина нарешті з’явилася жінка?

— Не те щоб з’явилась, — знаходжу сили подивитись мамі у вічі. — Правильно сказати — повернулася.

Відчуваю, як темні хмари скандалу згущуються над будинком, як всі блискавки світу збираються в одному місці, як під ногами лопає земля.

— Ти… ти…— зривається на ноги, на обличчі — жах.

— У нашому будинку знаходиться Діана Мачковська. Ми приїхали разом.

Слова вилітають на одному видиху, зависають у повітрі гострими лезами. Мама хапає повітря, приклавши руку до серця.

— Заспокойся, — намагаюся її підтримати, однак з протестом відпихає долоню.

— Я не дозволю, щоб ця жінка знову зруйнувала тебе і довела мене до могили.

— Ми розлучені, — нагадую матері та хмурю брови. — І жодних почуттів між нами немає.

Кому я брешу? У цей момент демони рвуть душу на частини. Сідаю у крісло та підпираю голову рукою. Я повинен заспокоїтись, думати логічно та приймати рішення холодним розумом.

— Тоді, що вона робить під цим дахом? Гроші прийшла просити? Злидарка! Є Бог на світі! Вона отримала по заслугах, але згадала про доброго і щедрого Дениса.

— Припини, — намагаюсь вгамувати порив злості. А потім проходить розуміння і з підозрою в погляді запитую: — Ти знала про фінансові труднощі Діана? Чому нічого не сказала?

— Імені цієї …. хвойди чути не хочу.

— Тим паче доведеться пожити разом.

— Що?

Підводжусь з крісла та рівняюсь з мамою.

— Минуло вісім років. Вісім! А ти могла розповісти про борги старого Мачковського. Зізнавайся, увесь цей час ти стежила за життям колишньої невістки?

Залишаюсь без пояснень.

Нерви киплять. Здається, я зараз вибухну. Було б правильно забрати Діану і поїхати на благодійний вечір. Та настрій зіпсовано, а сама ситуація виходить з-під контролю. Мама вкотре здивувала, прибила, ошелешила. Знала і мовчала. Стежила і не забула. Збожеволіти можна!

Та я доведу, що для Діани місця в моєму серці немає, що я охолов.