РОЗДІЛ 18 ДЕН "Коли ранок починається з нею"

Ніч минає спокійно і напрочуд тихо. Компрес з рецептом матері допоміг Ді одразу, а увечері я повторив процедуру, закріпивши лікувальний ефект. Стрес минулого дня добряче вимотав нерви, але на ранок я прокидаюсь, сповнений енергії та рішучості. Перш за все необхідно розпочати ремонтні роботи сінника. У наш час гроші роблять дива, тож необхідні будівельні матеріали замовляю у столиці. Помічниця знаходить компанію з позитивними відгуками, яка готова надіслати своїх працівників для допомоги. Ранок починається приємно. На додаток погода дозволяє розпочати роботу негайно.
На територію маєтку із селища приходить Діма. Коротко привітавшись, бере курс на ангар.
— Ей, зачекай! — гукаю його та рукою запрошую підійти. Хлопчина підозріло коситься з-під опущених вій. Його неприязнь занадто помітна.

— Ви досі тут? — бурмоче під ніс.

— Як бачиш, — розводжу руками. — І затримуюсь, поки не відремонтуємо сінник. Бригада зі столиці приїде через кілька годин, а до того часу можемо потрудитись самі.

— Ви? Самі розбиратимете завали? — брови повзуть догори по всипаному прищами чолі.

— Повір, я прекрасно знаю, що таке фізична праця. Три роки тому я вештався по світу у пошуках заробітку на шматок хліба. Минуло не багато часу, коли я рахував кожнісіньку копійку.

Здається, здивуванню малого взагалі немає меж. Зізнання прокладає невидиму доріжку до його серця.

— Я допоможу вам. Тільки обійду коней.

— Я ще хвилин двадцять буду зайнятий.

Підморгнувши хлопчині, повертаюсь в будинок, де на кухні вже порається Діанка. Принаймні збираючись надвір, краєм ока спіймав тендітну фігурку в пухнастому рожевому халатику, яка шмигонула у двері.

У передчутті побачити колишню дружину штовхаю дерев’яне полотно. Заклопотана, вона вправно шинкує ножем зелень. Отже, на сніданок запланований салат. Не помічаюся мене, дівчина швиденько все скидає у тарілку. На блідому, втомленому хворобою, обличчі пробивається легкий рум’янець, а губи, червоні і повні, ледь розтулені від метушні. Я не помилився. На ній короткий м’який халат, пояс до якого трохи розв’язався і поли розсунулись у протилежні боки, відкриваючи зору… Бляха! Нічну бавовняну сорочку в дрібненьку квіточку. Не спокусливе мереживо, не дорогий шовк, не провокаційний багатообіцяльний колір, а милу, простеньку одежину. Але вона настільки підходить Ді, що моя уява вже малює її без халата.

Ідіот! Я подумки сварю себе за необачність витріщатись на колишню дружину. Необхідно чоловічу природу тримати в кулаці, бо інакше жіноча природа візьме тебе самого в кулак.

— Добрий ранок, — вітаюсь, м’яко ступаючи до столу. Від несподіванки Діана аж підскакує. Каштанові очі широко розкриваються, видаючи переляк. — Заспокойся, це ж я, — примирливо підіймаю догори руки та усміхаюся своєю фірмовою усмішкою. Жінки її люблять.

— Привіт! — відводить погляд. У цей момент шматок огірка зрадницьки звалюється з дошки на стіл. Я хапаю його на самісінькому краєчку. — Дякую, — шепоче одними губами Діана. Вона намагається вдати, що байдужа до моєї присутності. Однак я ж підмічаю, як розтягуються ніздрі, глибоко хапаючи повітря. Нервує. Спалахує всередині. Зумисне роблю ще пів кроку. Пасмо волосся вибилось, заважаючи своїй власниці уникати мене. Делікатно підхоплюю його і максимально повільно заправляю за вухом. Дівчина так і вклякає на місці з ножем у руці.

— Що ти робиш? — сполохано запитує, кидаючи на мене вогняні блискавки.

— Допомагаю, — посміхаюсь у відповідь. Наприклад, домовився про ремонтну бригаду і підбив Діму допомогти мені із прибиранням завалів. Але це не головне. Як ти почуваєшся?

— Значно краще, — випалює та поспішає відійти на раковини. — Компрес допоміг, дякую.

— Від кашлю я теж взяв ліки.

— Я вип’ю, бо приступ збудив.

— Лише після сніданку, на голодний шлунок не можна. Керуй, що мені робити.

— Якщо скажу — сісти, ти свердлитимеш мене поглядом. А це гірше, ніж користуватись твоєю допомогою. Тож пропоную заправити салат і поставити столове наряддя. Тим часом я приготую яєчню.

— Мабуть, тітка Галина вирішила не повертатись в будинок найближчими днями.

— Мабуть, — неохоче бубнить Ді.

За хвилину приміщення переповнюється ароматом свіжозвареної їжі. Шлунок зводиться з голоду, я не втримуюсь і доправляю до рота канапку.

Дівчина помічає та вперше, відколи увійшов на кухню, усміхається.

— Ти був, є і будеш нетерплячим.

— Ану, відкриває рота. Їде потяг зі смаколиком.

Діанка їсть з моїх рук. Якби хто сказав тиждень тому, що це можливо, натовк би нахабі пику.

— Після обіду поїдемо по сукню.

— Для чого? — кліпає довгими віями.

— Щоб виглядати королевою поруч з королем! — сміюсь і знову простягаю до губ колишньої дружини канапку.