РОЗДІЛ 12 ДЕН "Брехня"

Справи у місті затягуються. Спершу я купую в магазині новий одяг, а старий, належний тестеві, добросовісно викидаю у сміття. О, дівчата –консультантки підколювали, мовляв, з якого дідугана зняв штани та сорочку. Я залишив щедрі чайові.

Після бутика відправляюсь на пошуки будівельної компанії, яка негайно займеться ремонтом сінника. Наше селище за кілька десятків кілометрів від столиці, величеньке, і за останніх вісім років змінилось до невпізнання. Вулиці обросли численними новенькими житловими комплексами, замість трьох-чотирьох будівельних магазинів майже на кожному кроці, як гриби після дощу, вигулькують нові і нові супермаркети з найрізноманітнішим вибором вітчизняних та закордонних товарів.

Але, на диво, у селищі всі про всіх все знають.

—А ви ким приходитесь Мачковській? — підозріло запитує старший менеджер в одному із таких магазинів, якого я попросив допомоги не лише з матеріалами, а й підказати хороших майстрів, готових в найкоротший час відбудувати сінник для конюшень.
 

— Знайомий, — відповідаю відсторонено. Подумки радію, що в мені не впізнали колишнього чоловіка Діани з наставленими рогами. Співрозмовник нітиться, очі бігають з мене на напарника. Чоловік хоче щось сказати, але не знає, з якого боку підійти.

— На жаль, змушені відмовити, — випалює, втягуючи шию у плечі, ніби боїться, що завдам удару.

—Не зрозумів. Як це відмовляєте? Вам не цікавий гуртовий покупець, який готовий закупити значну частину товару без знижки? Я повторюю, після пожежі будівля повністю зруйнована. Порахуйте свою вигоду.
— Шкода пані Мачковську. Пожежа — це небезпечно.
— Так, але стався нещасний випадок і його наслідки необхідно ліквідувати у найкоротші терміни. Чи мені доплатити?
— Кажете, нещасний випадок? — протягує менеджер, та вкотре коситься на колегу.
— Блискавка влучила, — втрачаю терпець.
Очі працівників округлюють, мовляв, більшої нісенітниці не чули. Та мене самого мучать сумніви. Осінь, гроза, блискавка. Не вірю. Не клеїться.
— Нічим допомогти не можемо, — розводь він руками.
— Ви себе чуєте?
— Будь ласка, не влаштовуйте скандал. Ми не одні відмовимось допомагати Мачковській.
— А чому? — запитую з роздратуванням в голосі. Ситуація нагадує виставу в театрі абсурду. З якого переляку Діанка стоїть підприємцям, як кістка в горлі?
— Видно, що ви людина приїжджа і тому нічого не знаєте. Нехай Діана сама розповість.

Менеджер вмовкає, всім зовнішнім виглядом натякаючи на не бажання бачити мене у магазині. Жодні апеляції не допоможуть.
— А що вам заважає пояснити?
Та чоловік, почувши запитання, розвертається і йде в протилежному напрямку. Так само вчиняє його колега. Я стою посеред торгівельного залу і не знаю, з якої сторони мене атакували голуби.

Якщо все місто обізнане про діяльність колишньої, я маю право на правду. Дівчина зобов’язана розповісти, що у біса відбувається.

Киплю. Вгамовуючи нерви, я стискаю і розтискаю кулаки.

З магазину виходжу з тривогою на душі. Ситуація навколо Мачковської не може не хвилювати.

Щоб переконатись у своїх здогадах, заходжу в інший магазин. Реакція на прізвище Діанки та на вчорашній прикрий випадок — аналогічна. Тобто всі в курсі її життя.

Я такий злий на колишню дружину, що готовий просто зараз втиснути педаль газу і за лічені хвилини примчати до неї, вхопити за граційну шийку та випитати, які махінації прокручує, що містяни від неї відсахуються, а продаж мого персня — нагальна необхідність, яка, можливо, врятує її п’яту точку.

Сівши у машину певний час розмірковую, чекаю поки нерви вгамуються. Життя навчило не діяти за першим поривом почуттів. Виваженість — основна риса, яка принесла мені значний дохід.

Тарабаню пальцями по шкіряному кермі. Коли Діанка стала такою небезпечною жінкою? Гулящою — так! Але небезпечною? Чи кохання до темноволосої красуні затуманило мій мозок вісім років тому? Я не роздивився…

Та знову розбіжності. Ранком вона виглядала такою щирою, вразливою, беззахисною. Я почувався її єдиним шансом на допомогу. Єдиним…

— Для чого ти припхався в селище? Ліпше викупив перстень на аукціоні і залишив собі. Фінансовий стан дозволяє. Нерви дорожчі.

Боковим зором ловлю вивіску аптеки. Як не крути, а серце не камінь, і колишня дружина зараз вдома з приступом ларингіту.

Протяжно видихнувши, набираю маму. З протилежного боку зв’язку роздається її рідний, турботливий голос. Мама добряче натерпілась за своє життя, особливо довелось складно після мого розлучення, коли сновигали по світах жебраками. У найважчі хвилини ми залишалися близькими і дружними. Від матері я не маю секретів.

Проте… Проте… Проте…

— Привіт, синочку! Як ти? Як відрядження? Я вчора не телефонувала, не хотіла турбувати.
— Ем… Все добре, я був трохи зайнятий. Ма, я чого телефоную. Дай, будь ласка, рецепт компресу для горла при ларингіті. Пам’ятаєш?

Западає глибока мовчанка, у якій я почуваюсь всесвітнім брехуном, а мама намагається зрозуміти, чи все у мене добре.
— Синку, ти захворів? — обережно запитує.
— Зі мною все гаразд. Знайома погано почувається.
— Невже ти поїхав у відрядження з Веронікою? Бідна дівчинка захворіла?
Я судомно стискаю кермо. Ситуація виходить з-під контролю. Даремно я потурбував її. Мама продовжує ставити незручні питання:
— У лікарню звертались? Ти хоч розумієш, наскільки ларингіт серйозний?
— Мамо, я тебе прошу, не хвилюйся.
— А я хвилюватимусь! Зараз наберу бідолашну дівчинку.
— Не варто, Ніка не може говорити. Голос зник.
На хвилину вона вмовкає, проте продовжує мучити:
— Сергію Петровичу телефонували? Він знає, що його красунечка захворіла?
— Мамо!
У голові прокручуються думки, де наразі може перебувати мамина улюблениця Вероніка. Здається, вона планувала гайнути до подруги в гори. Бляха, поїхала чи не поїхала? Доведеться набрати подругу і попередити про конфуз. Але вплутувати сюди Сергія Петровича — це занадто, як і розповідати про зустріч з колишньою дружиною. А головне — повідомляти про причину цієї вимушеної зустрічі.
— Ми дорослі і самі розберемось. Просто скинь список необхідних ліків.
— Звісно, але я хотіла сама довідатись про здоров’я нашої квіточки. Зачекай, зараз відправлю.
Через хвилину приходить сповіщення, на яке довго дивлюсь. Діанка мене доведе. Через неї я грузну в її ж проблемах. І, мабуть, уперше в житті збрехав матері.
Купивши необхідні ліки, повертаюсь в будинок Мачковських, де на мене очікує неприємна розмова з колишньою. Сьогодні вона у всьому зізнається.