РОЗДІЛ 10 ДІ "Ох, ця підступна хвороба!"

Молодець, Діано! Вчинила, як справжня мудра жінка! Дала колишньому зрозуміти, що не проти поніжитись в його обіймах та пригадати давно забуте, старе почуття.

Я готова роздерти себе на частини. А він теж хороший. Припхався на кухню в одному рушнику! Чого приходив? І вазу взяв для захисту? Невже подумав про бандитів, або гірше — здогадався про справжню причину пожежі? Сто відсотків щось запідозрив. Це дуже погано, бо не дасть спокою і залишиться розв’язувати мої проблеми. Ден у цьому плані не змінився. У шлюбі він завжди оберігав і ця турбота була занадто сильною, часто провокувала ревність — дику, неконтрольовану, неприборкану. Ден повсюди бачив чоловіків, які задивляються на його троянду. Якби міг — змусив би ходити в паранджі, сидіти вдома, не висовувати носа на люди.

Такий він. Досі коханий.

Верчусь в ліжку, перевертаючись з боку на бік в очікуванні Дениса. Він пообіцяв принести липовий чай, але затримується.

Обертаюсь до вхідних дверей, та, закутавшись в ковдру з головою, з шаленим серцебиттям чекаю на появу колишнього з банним рушником на стегнах, з чашечкою ароматного напою в руці.

Господи, про що я думаю? Мабуть, тривала, дуже тривала відсутність близькості з чоловіком кидає мене з крайності в дикість. Я не контролюю емоції, дозволяю їм вибратись нагору, повстаю перед колишнім чоловіком цілковитою дурепиською.

Коли двері прочиняються, впускаючи всередину тонку смужку світла з коридору, забуваю дихати. Піт рясно виступає на чолі. Ось його м’які кроки по кімнаті. На превеликий подив Данко одягнувся в речі мого покійного тата. Як знала, що знадобляться, не викинула, хоч тітка Галина наполягала.

Вони малі для його високого зросту, та привабливості він не втрачає.

На що я сподіваюсь?

Хочу, аби присів поруч. Запитав про самопочуття. Торкнувся чола кісточками пальців. Був мій. І знову дозволив відчути те трепетне відчуття захищеності і безпеки в його обіймах. Проте Денис без жодного слова залишає на тумбі блюдце з чашкою і так само безшумно зачиняє за спиною двері.

Образився?

Нехай!

Нам обом слід триматися якомога далі один від одного.

Я відпиваю смачного чаю та з болючим першінням в горлі засинаю до сизого ранку. Вночі мучать кошмари, де в головній ролі виступає ненависний Хорт, чіпляється, гад руки розпускає. А ще в додаток я борюсь з Данко за перстень. Не ніч, а справжнісінький блокбастер.

Тож не дивно, що з першими променями сонця підводжусь з ліжка розбитою, втомленою і геть запухлою. Під очима такі синці, що інтуїтивно відчуваю їхню присутність. На зло, горло вирішило доконати нестерпним болем і майже повною втратою голосу. Замість членороздільної мови з рота вилітає хриплий стогін.

Одягаюсь у теплий спортивний костюм, так-сяк розчісую волосся. Вигляд зовсім кепський. Вчора я хизувалась перед Деном у звабливій сірій сукні, намагалась доказати, яку красуню втратив через свої безпідставні звинувачення, а сьогодні буду хвора. Сил вибиратись та чепуритись немає зовсім.

На кухні панує мир і спокій. Я сама не звикла прокидатись в таку рань. Справжні принцеси обожнюють поніжитись в ліжку, погортати сторінки соціальних мереж. Галя, навпаки, встає вдосвіта готувати щось смачненьке. Та її немає і каструлі не гримлять оркестром, а блаженна тиша здатна порушитись найменшим шумом.

Ставлю чайник.

За вікном панує нудний ранок, прикрашений монотонним дріботінням прохолодного дощику. Вчорашня раптова злива принесла сирість та дошкульний вітер, під поривами якого додолу гнуться дерева у саду. Перше жовте листя тріпоче стягами, намагаючись втриматись на хиткому гіллі. Над світом нависають кудлаті хмари, готові наспаної секунди рясно полити землю.

Поруч ангару, на який виходяться вікна з кухні, муляє очі обгорілий скелет сінника. Всі запаси сіна та кормів для коней знищені. До старих проблем фінансового характеру тепер долались труднощі з провізією. Грошей катма. Хорт тисне. Денис збирається відібрати останню надію на порятунок.

Цікаво, він знає, скільки коштує перстень? На мою думку, ні. Після того прикрого непорозуміння, Данко залишив селище з одними документами в руках. Він залишив абсолютно всі заощадження, не бажаючи мати нічого спільного зі мною. Уявляю, як складно довелось йому та його хворій матері скидатись по світах у пошуках заробітку й шансу вижити. Продавши прикрасу, хлопець міг відкрити якусь справу, жити безбідно у власному будинку.

Та він не попросив назад, а я не повернула. І зараз не поверну. Не можу. У виборі перстень чи честь, обираю честь. Не ляжу під Хортинського. Ніколи!

Важко зітхаю.

— Про що задумалась? — несподівано роздається за спиною голос Данко. Аж підскакую на місці. Спершись плечем об варцабу, чоловік дивиться з-під опущених вій. Цікаво, скільки часу спостерігає?

— Треба лоша нагодувати.

Кожнісіньке вимовлене слово скрипить, як навіси на старих дверях.

— Господи, Діано, тобі зле?

Раптом горло сковує задушливими лещатами. Хапаю повітря, та його все одно бракує. Глибокий, гортанний кашель вивертає нутрощі назовні.

— Бляха, у тебе ларингіт. Негайно у ванну!