РОЗДІЛ 9 ДЕН "Старі рани"

— Злізь негайно!

— Мені здалось, чи ти на щось натякаєш?

— Збожеволів? Ти ледь не убив нас двох, а зараз світиш п’ятою точкою, ніби це нормально.

Колишня штовхає мене в груди, намагаючись вибратись з-під гори м’язів. Крихітна така, повністю у моїй волі. Вона пручається, та я зумисне притискаю міцніше до підлоги, ставлю лікті по різні боки від голови. Тепер очі перебувають навпроти очей, губи навпроти губ, дихання сплітається в один клубок.

— Що ти робиш? — дивиться широко розкритими каштанами, у яких я виглядаю найбільшою небезпекою у світі.

Тонка атласна тканина облягає набухлі горбочки, котрі труться об мою шкіру і від цього невинного жесту втрачаю залишки здорового глузду.

У потрібному місці кам’янію.

Безглуздя якесь. Оголений лежу на жінці, а вона люб’язно цікавиться, що я роблю.

Подаюсь вперед, скорочуючи відстань між вустами до мінімальної катастрофічної. Секунда — поцілунку не уникнути.

У скронях тарабанять дзвони, а сам я почуваюсь і переможцем і переможеним. Поцілунок змінить наші стосунки, викаже мою прив’язаність, притушене роками бажання володіти колишньою дружиною.

Раптом в її очах проскакує хитринка, ніби Ді осяйнула неймовірна, головне — вигідна думка.

Долоні обм’якають, майже пестять мене. Я викликаю всі внутрішні сили, аби протистояти забороненому прийому. Я повинен переграти колишню, бо приїхав забрати своє, а не заритись на її тіло. Будь-яка жінка стане окрасою моєї ночі!

Однак… душа прагне Діани.

Наші губи майже торкаються, майже відчуваю делікатні пелюстки. Моя троянда. Господи, я так скучив.
Після розлучення я фантазував про нашу нову зустріч. У моїх думках Діана виглядала добротною жіночкою, яка за купкою дітей забула про себе, забила на фігуру, байдужа до брудного волосся. Чомусь хотілось бачити її не красунею, яка так нещадно розбила серце. Не принцесою, яка покорила з першого погляду. Вона поставала затурканою, засмученою, нецікавою.

Та я помилився.

— Те саме можу запитати у тебе, — шепочу в обличчя.

А потім різко перекочуюсь на бік та зриваюсь на ноги. У всій чоловічій красі. Голий.

Перед мною відкривається зваблива картина.

Розкинувшись на підлозі, Діанка важко дихає, повні груди здіймаються з кожним ковтком повітря. Вона неймовірна. Варто домалювати її на фоні м’якого ліжка і я втрачаю гальма. Єдиним бажанням залишається підірвати колишню з підлоги, закинути на оберемок та віднести у спальню, де пустить у всі береги. Разом з нею. Тільки з нею.

Дівчина простягає руку, щоб допоміг підвестись. Один ривок — і вона знову притиснена до моїх грудей.

— Денисе, — вилітає моє ім’я з розтулених губ на видиху.

— Так?

— Прикрийся, будь ласка. Ти не в себе вдома і не перед черговою коханкою.

— Стежиш за моїм особистим життям? Знаєш, що вдруге не одружився, що заводжу численні романи?

— Знайшов чим хвалитись, — пирскає в обличчя. Повні губки дуються, хоч Ді намагається не показувати досади.

— Нічого не поробиш. Я люблю красивих жінок, — моя рука знову опиняється на тонкій талії. Долоня ловить тепло її шкіри, у голові крутяться каруселі. Вона так близько. Нахилюсь — і в нагороду отримую незабутню ніч. Вона не відмовить. Вона палає так само сильно, як я.

— Я не твого поля ягода, тому підіймай рушника і прямуй прямим курсом до себе в кімнату. Нічого вештатись голим по будинку.

Дівчина відсторонюється та йде до чайника. Її раптовий кашель привертає увагу.

— Діано, з тобою все гаразд? Чи ти захворіла?
Підхопивши рушник з підлоги, окутую стегна.

— Я зроблю чай і принесу в ліжко.

— Послухай, Ден! Годі вдавати взірця турботи, щоб забратись мені в труси. Ми колишні, ми розлучені і ми ніколи не зробимо такої дурниці, як спортивний секс. Тож нічого хизуватись перед мною, як самець в дикій природі.

— Просто я не маю у що переодягнутись. Всі мої речі брудні і мокрі.

Діана картинно закатує очі.

— Головна причина — одяг? — підозріло звужує каштанові очі.

— Точно!

— Ден, ти буваєш нестерпним!
Вона вкотре закашлюється.

— Марш в ліжко і довір справу професіоналу, — вимагаю я, на що важко зітхає.

— Добре, але спершу візьми у шафі одяг мого батька.

— Я не стану носити речі після тестя. І для чого ти зберігаєш їх? Думаєш, воскресне?

— Припини! — вибухає Ді. На її видовженому обличчі вирує гнів.

— Ми ніколи не любили один одного, тож закономірно, що не хочу ходити в його штанах.

Та діватись нікуди, і поки гріється чайник, а Ді забирається під ковдру у ліжку для принцеси, я неохоче підіймаюсь у кімнату покійного тестя, знаходжу штани і футболку.

— Всього рік пройшов після його смерті, не встигли злежатись, — бурмочу під ніс, натягаючи спортивки, які сягають мені кісточок.