РОЗДІЛ 3 ДІ "Залицяльник"

П’ята точка ловить вайби проблем. Великих проблем. А з огляду на появу Данко — проблем у квадраті.

— Хто прийшов? — втручається у розмову колишній, ніби це він господар будинку, а не я.

— Знайомий, — поспішаю випалити в обличчя. Ден і Хорт не повинні перетнутись, інакше халепа вийде з-під контролю. — Зачекай, я зараз прийду.

— Тут? — спантеличено озирається по ангарі.

— Ага! Сам же викликався допомагати. Вперед!

— Знущаєшся? — Ден корчить плаксиву гримасу.

Я, користуючись ситуацією, збільшую між нами дистанцію.

— Дімка принесе тобі поїлку, нагодуєш маля. А до мене відвідувачі.

І поки він не заперечив, підморгую хлопчині та у прямому сенсі цього слова — тікаю з конюшні.

У саду на мене очікує Хортинський. Високий чоловік далеко-далеко за тридцять з яскраво вираженою лисиною і противними зеленкуватими очицями з віником в руках, хитро та підлабузницьки усміхається. Подібність усмішки оголює жовті прокурені зуби. Сьогодні він у хорошому настрої, тож залякувати не стане. Але віник напружує. З якого це дива припхався з букетом моїх улюблених декоративних соняхів?
Трясця! Ден побачить — накрутись казна-що. А загалом, яке мені діло до думки колишнього? Вісім років не переймались один одним.

Однак, серце у грудях зрадницьки щемить. Я не хочу тішити його самолюбство. У мені збереглись гордість та впевненість у власних силах.

— Добрий день, Діано. Мабуть, відірвав від роботи?

Пильні очиці ретельно і без сорому роздивляються брудну сорочку, розтріпане волосся, довше належного зупиняються на грудях, які визирають з розрізу. Так і хочеться затягнути поли і скрутити йому…

— Трохи є, — без вітань відповідаю сталевим голосом.

— Такій красивій жінці не пасує працювати в конюшнях, — в тоні уловлюється гидливість, на що знизую плечима.

— Я люблю тварин, і землю свою люблю.

— Похвально, проте недоречно. Шкода, прекрасна голівка не розуміє очевидної істини.

— Даремно прийшов, — ставлю руки в боки. Всім виглядом показую, що не боюсь ні його, ні чотирьох качків, які бродять довкола. Що можу зробити я, слабка жінка, з п’ятьма дорослими чоловіками, які за останній рік підібгали під себе десяток дрібних підприємців. Одного і досі не знайшли. Та в ангарі є Ден. Це додає сміливості.

— Як грубо! — цмокає язиком Хорт.

— Забирайся геть, нам немає про що розмовляти.

— Ділову леді видно здалеку. Діано, ти мені імпонуєш. Розумна, цілеспрямована, вродлива і неймовірно сексуальна жінка.

Масний погляд багатозначно зупиняється на губах.

— Я поспішаю, — розводжу руками.

Та непроханий гість робить крок вперед і простягає квіти. Очі навпроти темніють. Якщо зараз прийму букет, моя доля вирішиться як за помахом чарівної палички: я збережу бізнес в обмін на своє тіло. На підтвердження здогаду Хортинський знову підходить. Тепер між нами заборонено близько. Зі сторони складається враження, що зараз поцілуємось.

Фу! А впритул він схожий на ящірку! Мимоволі усміхаюсь і роблю фатальну помилку.

Чоловіча рука лягає на талію, її крижаний холод проймає до кісток. У ніздрі залітає неприємний аромат його парфумів, змішаний із тютюновим димом та вчорашньою «закваскою».

Усередині нуртує спротив, до горла підступає нудота.

— Ти так заводиш. Я втрачаю голову. Хочу тебе.

А! Тікати! Інстинкти самозбереження кричать SOS. Натомість хватка міцнішає, а мої легені спирає від браку повітря. Липкий страх паралізує, я втрачаю на долю секунди самоконтроль.

Хорт тисне, нещадно використовуючи свою перевагу над беззахисною дівчиною.

— Будь моєю коханкою. Вразиш — і я залишу твій бізнес.

— А якщо не зачеплю? — ледве приховую насмішку в голосі з божевільної пропозиції.

— Така жінка як ти, не може не вразити. Вогонь!

— Не боїшся обпектись? — переходжу на шепіт.

— Аби ти не вгасла, — він заходиться противним реготом. — То як? Йдемо в твою спальню?

— Так швидко?

— Ну, помийся звісно. А одягатись не треба. Ходитимеш голою, щоб я милувався.

І як таких типів земля носить? Рука свербить вліпити по нахабній фізіономії. Думає, має гроші, бандитів за спиною, то може отримати увесь світ?

— Твої губи призначенні тільки для одного. Я вже уявляю, як класно вони обхоплять мій…
Переводжу очі на будинок — моя фортеця, гніздечко, де попри увесь пережитий біль, мріяла жити далі. Я провела в його стінах вісім років, тут я зустріла Дена і безрезультатно намагалась забути його. Кожний його куточок пам’ятає нашу божевільну пристрасть і мої пекучі сльози, якими оплакувала розлучення.

Сьогодні Денис знову переступив мій поріг. Такий гордий, самовпевнений, багатий, але такий же рідний, необхідний, коханий. Роки не стерли почуттів до Данко. Більше — навіть не приглушили. Його поява відкрила старі сердечні рани, зануртували кров. Що б я відповіла, якби на місці Хортинського перебував колишній чоловік і запропонував стати його коханкою? Пропозиція заманлива. Та, на жаль, навпроти Хорт, якого на дух не переношу. Він — мерзотник рідкісний.