РОЗДІЛ 2 ДІ "Все ще твоя"

Денис Данко?

Ден?

Господи, це справді він?

Наяву він ще прекрасніший, ніж його передає блакитний екран.

Змінився гад. Став кардинально іншим, при тому харизма і … залишились тими ж самими — манливо небезпечними, хижими, дикими. Вісім років тому мені вистачило одного погляду на широкоплечого хлопця зі скуйовдженим русявим волоссям, щоб раз і назавжди закохатись. Якщо хтось не вірить у почуття з першого погляду, познайомтесь з новоспеченим мільйонером, який за короткий час заробив величезний капітал і став монополістом в аграрному бізнесі. Чесне слово, як у казці. Чиї поля? Данко! Чиї хлібопекарські заводи? Данко? Хто найбільший експортер українського зерна? Данко!

Данко!

Данко!

Данко!

Аж у вухах дзвенить це прізвище, яке мала б забути, вирвати з голови, а образ із серця. У навислій тиші чути моє збите дихання. Жодний чоловік у світі не змусить кипіти кров, як це робить він. Я тремчу. Тремчу не від того, що причина його приїзду невідома, а від шаленого бажання кинутись на шию, обійняти, пригадати неймовірну пристрасть тонких, правильної форми вуст.

Щоб вгамувати фантазії, кінчиками пальців повільно заводжу за вухо пасмо волосся. Збираю всю силу духу в кулак.

— Повторюсь, якщо не почув з першого разу. Загалом, ти ніколи не вмів слухати.

— Я приїхав забрати дещо своє.

Своє?

Трясця! Авжеж приїхав за своїм! Цього слід було очікувати, виставляючи перстень на аукціон. Рідкісна золота прикраса — єдина вартісна річ його родини, яка віками передавалась нащадкам. Ден одягнув перстень на мій палець у день весілля. Після розлучення він залишився у мене, бо процесом займались батькові адвокати і бачитись у нас не знайшлось причин. Та й не хотілось після всіх образливих слів і безпідставних звинувачень в мою адресу. Збожеволіти можна! Вісім років ні слуху ні духу, ні як ти Діанка живеш. Зате сьогодні, коли так потрібні гроші, а перстень — єдина можливість отримати велику суму одразу, руйнівник жіночих сердець звалися як сніг на голову, і заявляє свої права. А дзуськи! Я не зізнаюсь про свої проблеми і дорогоцінність не поверну. Я надійно сховала її від допитливих очей, шахраїв та… та людей, які створили мені купу проблем.

Уважно роздивляюся Дениса, намагаючись передбачити, що чоловікові відомо про причини аукціону. Треба виграти час і вигадати, як спекатись надокучливого колишнього.

А красень, зараз. Ніби з картини зійшов. Роки додали мужності, впевненості, гроші — лоску, високий щабель у суспільстві — владності. Один його вигляд змушує кінцівки підгинатись. Вольове обличчя з гострими вилицями добирає серйозності, від чого кудлаті брови сходяться на переніссі, а губи підтискаються, утворюючи ямку на підборідді. Сірі очі блищать неприхованою загрозою. Раніше він так не дивився. Але цей погляд вовка-самітника здатний розтопити будь-яке жіноче серце. І моє не виняток. Калатає, б’ється об груди, заважає триматись гордою неприступною скалою.

— Своє? — уточнюю з нотками сарказму. Тримайся, квіточко, ти можеш протистояти. Та Ден діє на випередження, робить крок і бере долоню у свою. Господи, допоможи!

— Твоєю була я колись. А зараз…

Стенаю плечима, мовляв, абсолютно байдуже на гору тренованих м’язів, обтягнутих дорогою тканиною вишуканого темно-коричневого костюма. Розумію, що перегинаю палицю, зневажливо позираючи в його напрямку, але інакше він не дасть спокою. А як відчує мій потяг, безсумнівно захоче скористатись. Не переборе спокусу вказати на місце, яке, на його імператорську думку, заслужила.

Ох, як же ти помиляєшся, Денис Данко! Глибоко, дуже глибоко.

Як сподівалась, відповідь обеззброює чоловіка. Мить кліпає, потім стискає мою руку. Не дуже боляче, але достатньо, щоб натякнути на готовність діяти рішуче.

— Ти в минулому, — шипить у вічі.

— Прекрасно! Тоді забирайся під три чорти!

Швиденько висмикнувши руку, ховаюсь за кобилою.

— Ді, хто це? — нарешті подає голос Дімка, привертаючи увагу розгніваного пана-мільйонера.

— Давно забуте старе, якому тут не раді.

— Ану вийди, — ричить до нього Ден. — Нам треба поговорити наодинці.

— Ді? — малий не довіряє непроханому гостеві.

— Чого тараториш? Я сказав залишити нас!

— Дмитрику, не хвилюйся. Денис тільки зовні грізний, а насправді милий і пелехатий.

Я граюсь з вогнем. І дражню колишнього, зовсім того не бажаючи. Невидима сила штовхає провокувати колишнього. Ми з ним нагадуємо порох і полум’я. Після одруження часто сварились, влаштовували такі скандали, що подушки летіли через вікна. А потім слідували примирення — палкі, пристрасні, невтомні.

Дениса не можна було не кохати. Почуття відгукнулись в дев’ятнадцятирічній дівчині бурхливою рікою, у якій згодом потонула вона і її зламана душа. Я любила його. І коли розлучалась — любила. І люблю зараз, коли ховаюсь за породіллею.

Інтуїтивно відчуваю злість Данко. Вона заслужена. Колишній має повне право злитись. Я продаю сімейну реліквію, яку у найскладніші часи його предки берегли як зіницю ока.