РОЗДІЛ 1 ДЕН "Даремно намагався я"

— О, Боженьки, так! — звучить жіночий голос, який впізнаю з тисячі.

— Все добре? — чоловічий, незнайомий.

Легесенько штовхаю двері, щоб утворилась маленька щілинка, крізь яку несподіваного гостя не видно, зате цьому гостеві, тобто мені, прекрасно все чути.

— Неймовірно! Він такий великий!

Я божеволію! Втрачаю здоровий глузд. Пам'ять малює худорляву дев’ятнадцятирічну Діанку, мою дружину, її ідеальну тонку фігуру, м’які губи, солодкі стогони.

Кров у венах кипить, боляче вдаряє у скроні. Хоч минуло вісім років, а я дико ревную. Як того бісового вечора, коли втратив її назавжди.

— Для такої тендітної — справді великий.

Все! Капець! З мене годі.

Примостились голубки на сіні, навіть замкнутись не подумали.

Діана точно пустилась берега. В ангарі, з конюхом, який обслуговує конюшні її покійного батька.

З ноги гепаю по дерев’яних дверях.

Очі наливаються кров’ю, стискаю долоні в смертоносні кулаки.

Я почуваюсь тим двадцятип’ятирічним злидарем з порожніми кишенями і великими амбіціями, який без пам’яті закохався в татусеве сонечко та сказав: «Вона буде моя».

І зробив своєю. Прямо тут, на стосі запашного сіна. А потім застав з іншим…

— Діано! — реву на все горло.

Однак я контролюю себе. Роки навчили приборкувати емоції та не руйнувати світ довкола. Якби вісім років тому мав витримку, я б не втратив кохану, не дозволив їй знайти утіху в обіймах іншого.

— Гр-р-р!

Бляха, що?

Вітаю, старий, ти обламався! І на другий дубль не підеш.

Коліщатка в голові тріщать.

Як?

Колишня знала про мій приїзд і влаштувала розіграш? Прихованих камер ніде немає? Не вистачало потрапити в ефір новин, мовляв, аграрій-мільйонер вибиває двері в сінник першої дружини і влаштовує «політ реальний».

Навіть озираюсь.

Та ні, крім пришелепуватого мене, породіллі-кобили та її лошака, Діанки і хлопчака-підлітка в ангарі нікого немає.

У мене впиваються виразні глибокі очі, обрамлені густими пухнастими віями. З них летять блискавки, готові прибити колишнього чоловіка, підпалити, перетворити на попіл заживо. Коли вона злиться, вони стають чорними-чорними, як свіжозорана земля. Щось є таємниче, чарівне в такі миті. Хочеться пригорнути злюку до себе, провести долонею по спині, прошепотіти заспокійливі слова на вухо, дочекатись, поки глибини набудуть лагідного каштанового відтінку. О, він уміє бути по-особливому теплим! Винятково під час сміху.

Знадобились нескінченно довгі роки, щоб забути її. Принаймні так вважав. Зрадниць серце пропускає удар.

Діана Мачковська змінилась?

Так!

З ніжної і водночас дикої квітки червоного маку перетворилась у журавля в небі. Недосяжна, горда, навіть пихата!

Закусила нижню губу до крові і вперто зирить чорними очиськами.

А я без сорому ковзаю виточеним личком, з якого можна писати картину, довгою граційною шиєю, вирізом грубої робочої сорочки, смакую тонкою талією, пропорційними стегнами у вузьких джинсах, стрункими ніжками, які так любили вмощуватись на моїх плечах.

І знову зупиняюсь на вустах. Мозок невчасно генерує слова з пісні далекого дитинства «Скажи хто, цілував їх без мене».

Час для нас ніби зупиняється, переносить колишніх чоловіка і дружину в інший вимір. Вимір для двох. І не має значені ні минуле, ні її коханці, ні мої коханки.

Першим порушує тишу підліток у мокрій заплямованій кров’ю кофті.

Мда… Не тягне на чоловіка, який здатний вгамувати пристрасть Ді, ще тієї штучки в ліжку.

— А ви хто?

Його надламаний юнацький голос боляче ріже вуха. Малий погнав уверх і дав у плечі ширини, та ще дитина. Спершу я добре не розчув хриплих ноток, тож сприйняв за дорослого.

— Прийшов допомогти.

Бовкаю перше, що спадає на думку і для більшої наочності киваю на лоша, що хвилину тому народилось. Мокре і кволе, воно тремтить на сіні у пошуках матері, яка стоїть і не менш підозріло за свою власницю коситься на гостя. Маля дійсно величеньке. Схоже пологи були складними, однак Діанка справилась на ура. Пригадую її мрії стати кваліфікованим ветеринаром, і минуле постає перед очима.

Діанині батьки розлучились, коли їй виповнилось всього десять. Дев’ять років дівчинка жила з матір’ю в столиці. Однак знайшовши молодого і симпатичного тренера з фітнесу, жінка без роздумів спровадила єдину доньку до батька у передмістя, далеке передмістя, де навколо величезної двоповерхової садиби з одного боку розкинувся ліс, з іншого — гектари оброблених полів. Так склалось, що Ді за місяць до закінчення першого курсу юридичного університету вирішила покинути навчання і змінити кваліфікацію на ветеринара. Розлючена мати, успішна діловита адвокатша, не прийняла такого рішення, і взагалі припинила спілкуватись з нетолковою дитиною.