Розділ 26

— Досить, — голос Дана прозвучав чітко. Його навіть не довелось підвищувати — у тиші зали він різанув, як лезо. 

— Вельмишановний лорде Ено, я все розумію. Ви мій рідний дядько. Я вас шаную. Відколи я сів на трон — ви стали мені радником. Замість батька. Але знайте міру. Ви загрались. 

— Що? — прошепотіла я сама до себе. Рідний дядько?.. Лорд Ено?..А леді Ено виходить тітка? Але як це можливо? Вони ж звідси... А він...

Лорд Ено скривив обличчя, його пальці стислись у кулак, але він мовчав. 

Дан продовжив: 

— Мабуть, настав час говорити відкрито. Рада має знати правду. Хіба не ви краще за всіх знаєте, що Ангеліна — не шпигунка? Ви ж знали це від початку!

Я мовчала. Все тіло наче затерпло. 

А Дан вже звертався до всіх у залі: 

— Після перевороту… коли вбили моїх батьків… мене, ще дитиною, врятували. Але не тут. Не в Терастісі. Мої батьки відкрили портал — останній шанс. Вони відправили мене у світ, де немає магії. Де ніхто не чув про спадкоємця Терастісу. Я там жив усе дитинство, до того, як повернувся три роки тому і сів на трон. 

У залі повисла гробова тиша. 

— Лорд Ено… — Дан повільно обернувся до дядька. — …радив мені приховати це. Бо хтозна, як на це відреагує Рада. Він сказав що переміщення між світами на Терастісі незаконне, через небезпеку для магічної енергії та цілісності просторової матерії. Сказав що таке втручання, без виключення карається смертю. Він запропонував зробити вигляд, що я тут був завжди. Коли з'явилась Ангеліна,  він порадив вдавати що ми не знайомі. 

Я мовчала, наче у сні. 

Значить, він… не з нашого світу...не з мого світу…

— А тепер… — продовжив Дан. — Знайте: Ангеліна — моя дружина. З того світу. Її звуть Ангеліна Костмир. Вона була зі мною там. Але тоді вона не змогла піти зі мною. Ключ був нестабільний. Ми втратили одне одного. 

Мені здалося, що повітря в залі більше не вистачає. Мене мутило, накочувало хвилею. 

Дружина?..

— І хіба не ви самі, — Дан знову дивився прямо на лорда Ено, — казали, що якщо вона — мій якір, частина моєї душі, то вона сама знайде шлях? То що тепер? 

— Вона не може бути якір, — заперечив Ено. — Це… співпадіння! Вона могла підготувати все, щоб пробратися до нас. Це змова! 

— Вона тут, — холодно сказав Дан. — І вона прийшла сама. Світ переніс її. І якщо вже все так сталося — скажи, дядьку, чому ти корчиш тут цю комедію, чому ти поводишся, ніби не знаєш хто вона? 

— Я… — Ено ковтнув повітря, намагаючись не виказати роздратування. — Я просто хотів переконатись. Зробити як краще… для корони. Якби вона була фальшивим якорем… 

— Ти перевищив повноваження, — обірвав його Дан. — Відтепер я позбавляю тебе права голосу на Раді. На місяць. 

В очах лорда Ено блиснуло щось темне, зле, але він низько схилив голову. Проковтнув образу. 

Дан розвернувся, підійшов до мене, і взяв за руку. 

— Тепер, коли все відомо, — сказав він, звертаючись до зали, — ви зобов’язані прийняти і шанувати леді Ангеліну Костмир, мою дружину. 

І в залі… встали. Один за одним. Поклонились. Нахилились голови. І мені стало… занадто. 

Останнє, що я пам’ятаю — як тремтить його рука в моїй… а далі світ потонув у темряві.