Розділ 8

На дворі вже серпень. Я з сумом думаю про те, що скоро знову прийде осінь, а там і зима. Мені завжди літа недостатньо. Прощаюся з учнем по скайпу й закриваю комп’ютер. Маю десь годину до наступного заняття. Розминаю шию, плечі, роблю легеньку зарядку. Йду ставити чайник. 

В цей час вхідні двері відчиняються. Я виходжу в коридор. На порозі стоїть Павло з букетом півоній, кольору англійської червоної. Щасливо усміхаюся.

— Який привід?

— Я тобі освідчився? — замість відповіді питає Павло.

— Так.

— А обручку подарував?

Я хитаю головою.

— А дату весілля ми призначили?

Знову хитаю головою.

— А це біда, — каже винувато й виймає з кишені червону коробочку. 

За кілька секунд на моєму пальці вже блищить красива обручка, від якої я не можу відвести погляду.

— Ти вийдеш за мене? Не передумала?

— Авжеж, — сміюся.

— Тоді залишається призначити дату.

Він цілує мене у маківку:

— Завал на роботі. Вибач треба бігти.

— Ти що справді йдеш? У такий момент? — Дивуюся, але двері за ним вже зачинилися.

Кілька секунд ошелешено дивлюся на те місце, де щойно був Павло. Потім беру телефон й пишу Марії.

— Уявляєш, я виходжу заміж. Відсвяткуємо?

— Через дві години на нашому місці, — коротко відповідає.

Мені підходить. Якраз зараз проведу останній урок на сьогодні й буду вільна.

Коли заходжу до кав’ярні, мій погляд відразу падає на Марію. Червона сукня, біляве волосся, яскравий макіяж. Вона махає мені рукою. Я замовляю каву й два шматки торта. Й поки це для нас готують, сідаю за столик. Вона мене обіймає й цілує у щоку. 

— Я вже не з Антоном, — каже відразу. 

— Чому?

— Він збрехав про бізнес. Немає в нього великих грошей. Той BMW, біля якого Антон фотографувався, взагалі незрозуміло чий.

— Може він просто хотів тобі сподобатися?

Вона знизує плечима.

— Може й так. Але я варта мати сильного чоловіка поруч. От дивись. Я красива, гарую в тренажерному залі три — чотири рази на тиждень, смачно готую. В ліжку роблю для свого чоловіка все, що він побажає. Хіба я не варта, як одна з найкращих представниць жіночої статі, мати поруч найкращого представника чоловічої статі? Навіщо мені погоджуватися на менше? 

Я мовчу, бо не знаю, що на це відповісти.

— Ти наївна й не розумієш, що чоловіки не цінують жертви. Якщо ти йдеш на поступки, то це ти для нього не добра, а дешевша, менш вартісна. Я можу завести стосунки з бідним чоловіком в поганій фізичній формі. І це мене аж ніяк не застрахує від зрад з його боку чи від знецінення. Бо в їхній голові ти варта того, на що погоджуєшся. Я от для свого колишнього чоловіка все робила. Готувала, заспокоювала, ходила в панчохах по квартирі. А чула лише критику у свій бік — яка в мене шкіра відвисла, сідниці не такі й взагалі акторки з кіно для дорослих кращі. 

Мене дивує, що вона почала з себе, знаючи, яка в мене новина. Водночас щось дивне поворухнулося всередині. Неясна підозра.

— Покажи мені фото свого колишнього, — прошу. — Просто цікаво.

Вона закочує очі під лоба. Якийсь час гортає фото в альбомі:

— Ось.

Марія простягає телефон й мені стає гаряче. На екрані зображений Павло. Мій Павло.

Кілька секунд я мовчу.

— Невже він був такий поганий? — Повільно промовляю.

— Ну як поганий, — вона розводить руки. — Мабуть, ні. Але жити з такими важко. Критикував мою зовнішність, не вмів заробляти гроші. 

— А ти показуй фото свого, — каже Марія. — Ми вже стільки дружимо, а я його так і не бачила.

— Ти вибач, — встаю різко з-за столу, — щойно згадала, що в мене ще одне заняття сьогодні має бути.

Прощаюся й вибігаю з кав’ярні. Марія проводжає мене ошелешеним поглядом.

Я довго думаю над тим, що сталося. Те, що сказав про свій шлюб Павло, дуже відрізнялося від Маріїної версії. Ніби вони жили у двох різних всесвітах і в нього була геть інша Марія, а в неї інакший Павло. Я вважала його ідеальним чоловіком. Та вочевидь він не був таким з Марією. Якщо він критикував її зовнішність, принижував, визначив її місце на кухні (як спробував зробити на початку зі мною) й в ліжку, а потім у скрутну хвилину просто здався, не намагаючись її захистити та боротися за сім’ю, це не дуже добре його характеризує. А що як та критика й підштовхнула її до зради? Що як їй просто хотілося бути жінкою — красивою, коханою і не просто, а безумовно? З іншого боку вона все-таки зрадила його і фізично і морально та кинула у складну хвилину. Додала багато комплексів й невпевненості в собі.

  Коли він ввечері приходить додому, я дивлюся на нього по-іншому. Це той самий коханий Павло, але він же чоловік, який пережив біль і не завжди правильно поводився у стосунках та наробив багато помилок. Коли він лягає спати, довго дивлюся на його обличчя. Чому він зі мною не поводиться так, як з нею? Бо вочевидь це дві різні людини: той чоловік, який був з Марією і той, за якого я виходжу заміж.

Лягаю поруч. Він не свідомо пригортається до мене. Ми з ним здається обоє вже давно не ті люди, якими були раніше.

Пройшло чотири місяці.

— То ми можемо врешті вибрати дату одруження? — Психує Павло й затягує ялинку до квартири, потім у вітальню. — Скільки ще Нових років ми зустрінемо разом, поки ти врешті визначишся?

— Все, точно, наступного літа. Давай в червні, — кажу зі сміхом. Мені подобається виводити його на емоції.

Він киває. Ставить ялинку у відро з піском. Виймає з-під дивана валізу з іграшками й дощиком. І поки Павло прикрашає ялинку, я згадую свій попередній шлюб. Чи все, що я пам’ятаю таким і було? Що як я теж поводилася нестерпно або грубо. Що як в нас з колишнім вже давно не було кохання і зрада була неминучою?

Раптом усвідомлюю, що не треба ідеалізувати події та людей з минулого. Рівно як і демонізувати. Вирішую не судити Павла за вчинки, які були до мене й жити з ним своє теперішнє прекрасне життя.