Розділ 5

Я прокидаюся від набридливого дзвінка будильника. Відчуваю теплі губи в себе на скроні.

— Виходь за мене.

— Що? — Миттю відкриваю очі.

— Ми вже пів року разом живемо, майже рік знайомі. Нам же не по вісімнадцять, коли нічого не зрозуміло й можна наробити помилок. Я дорослий чоловік і відчуваю, що ти моя жінка. Навіщо нам чекати?

Я закриваю очі. Думаю, що він має рацію. 

— З радістю, — Притискаюся ближче до нього. Він цілує мене в губи, в шию. 

— В мене через сорок хвилин заняття, — шепочу. Павло стогне й відсувається, випускаючи мене з ліжка.

Поки приймаю душ, готує омлет. Потім я роблю для нас обох чай. Відтоді як я розплакалася через приготування їжі, побутових проблем в нас більше немає. Ми поділили обов'язки і якщо хтось не може, інший не вимагає.

— Це я просто тебе люблю, — каже мені якось. — Йду на будь-які домовленості з тобою, лиш би ти була щасливою. 

Я цілую його у ніс. 

— Розкажи мені ще раз про колишню. Чому і як ви розлучилися. Тобто я зрозуміла, що вона тобі зрадила, але як це сталося? Не могла ж бути в сім'ї ідилія, а потім таке.

— Ян, ну нащо ти це знову підіймаєш? — він хмуриться. — Мені неприємно розмовляти про цю людину. 

— Ми маємо розповідати одне одному все, — не погоджуюся. Сідаю йому на коліна. — Щоб зовсім без таємниць.

Він зітхає.

— Якщо ти так хочеш… Все було в нас добре, допоки в магазині не настала криза. Я продавав тоді спортивні костюми. І вони не пішли. Потім замовив партію легінсів і спортивних топів для дівчат, але з ними сталося те ж саме. Все було проти мене. — Обличчя Павла напружується. — Дуже швидко я вліз у борги, які не знав чим покривати. Само собою, що приходив додому напружений, стриманий, депресивний. Сексу не хотілося зовсім. Кілька місяців ми їли самі макарони без нічого. Пройшло ще пів року. Фінансова криза затягнулася й Марія почала питати чи знаю я як вийти з ситуації. А мої борги тоді були вже вдвічі більші ніж на початку. 

Навіть якби я закрив магазин, то все одно був би винен серйозним людям. З ерекцією почалися проблеми. Марія влаштовувала істерики. Казала, що я розлюбив її й тому не сплю з нею. Потім, що її подруги їздять на Кіпр, а вона сидить вдома та ще й погано одягається. Врешті я знайшов її переписування в месенджері з іншим чоловіком, де вони надсилали оголені фото одне одному. — Павло тяжко ковтнув слину. — Я тоді був на межі. Мовчав, бо мені здавалося, що як до всіх проблем і вона піде від мене, то життя не матиме більше ніякого сенсу. А за два місяці Марія подала на розлучення. 

Кілька секунд ми мовчимо.

— От стерво, — він раптом вигукує з гнівом. — Зараз себе не поважаю, що тримався за таку, що сам не подав на розлучення, що терпів. 

Задумуюся. Так його люблю, що ненавиджу його колишню за те, як чинила з ним — ображала, занижувала самооцінку, робила боляче, зрадила. Він такого не заслуговує. Обіймаю. Хочеться забрати весь його біль. Намагаюся уявити себе на його місці, але в мене не виходить. Я не впевнена, що змогла б пережити, якби найрідніша у світі людина, яка клялася у вічному коханні, раптом викинула мене на смітник заради когось, хто створює для неї комфортніші умови. З іншого боку маю їй подякувати, бо завдяки тій підлості, отримала найкращу у світі людину.

Коли Павло їде на роботу, я приймаю душ й раптом виявляю в себе целюліт, який виник на стегнах за ці пів року сидіння вдома. 

— Ого, — роздивляюся перелякано. — Як я раніше його не помічала? Це що старість вже підкрадається?

Швидко знаходжу в інтернеті найближчий тренажерний зал з додатковими заняттями з пілатесу і стрип-пластики.

— Зай, — пишу відразу Павлу. — Ти не проти, якщо я на стрип-пластику походжу? Хочу привести себе в норму.

— Ти мені подобаєшся така, як є.

— Знаю, але собі я не подобаюся.

— Якщо так, то йди звичайно.

— Тоді на вечерю мене не чекай. До нашого весілля маю повернути свою форму. До речі, а коли ми одружуємося?

— Називай будь-яку дату, — відчуваю, як він усміхається.

— Як тільки приберу целюліт, так і назву, — кладу слухавку. Поспішаю до комп’ютера, бо треба працювати.

Після проведених занять, десь о четвертій годині, я перекладаю речі у шафі й знаходжу свої старі лосини й спортивну футболку. Складаю їх у пакет й прямую до спортивного клубу “Колібрі”.