Розділ 4

Наступного ранку, коли заходжу на кухню, мийка заповнена брудним посудом. Ніхто його не помив ні вчора, ні сьогодні.

— Зайчику, — долинуло з ванної кімнати, — постав, будь ласка, чайник і підсмаж яєчню, бо я запізнююся.

Зціплюю зуби. Сама мию посуд, смажу яєчню, роблю йому каву. На приготування сніданку пішло пів години, які я зазвичай витрачаю на ранкову йогу. Іншого часу на це в мене немає, тож коли Павло снідає і йде на роботу, я також відразу починаю працювати. В перерву між заняттями мию всюди підлогу, закидую речі у пралку. 

Після чотирьох уроків з дітьми, мені приходить повідомлення.

— Зайчику, а ти не хочеш запечених овочів? Може закинеш в духовку? Це ж не довго. 

Я закипаю. Добре, що його немає поруч. Думала потренуватися до міжнародного екзамену з англійської. Якщо його здам, то мої уроки коштуватимуть значно дорожче. Але тепер маю запікати овочі й готувати ще щось, що він зараз попросить. Гнів накриває мене. Відчуваю клубок в горлі. А от не робитиму цього. Я така ж людина, з такими ж планами на життя.

— Вибач, не маю часу. Якщо хочеш, можемо замовити доставку ввечері.

— Тобі що важко? Ти ж вдома сидиш.

— Я взагалі-то працюю, — вперто відповідаю.

До вечора ми більше не спілкуємося. В мене навіть з'явився час на підготовку до екзамену.

О восьмій Павло нарешті повертається додому. Мовчки проходить на кухню. 

— Чого не вітаєшся? — Йду слідом за ним. Він ставить деко з баклажанами, помідорами та кукурудзою у духовку.

— Привіт, — каже роздратовано.

— Чого ти сердишся? — Обурююся. — Я теж була зайнята.

— Але в мене більше роботи, бо намагаюся прогодувати сім'ю. І не розумію що важкого стати приготувати, якщо я запізнююся додому.

— Я тобі казала, що не готую.

— Я думав — це ти собі ціну набиваєш. Всі жінки готують. Моя колишня навіть питань таких не ставила. Дуже класно готувала: борщі, котлети, вареники, салати. Що там взагалі робити? Чи ти переробилася, коли макарони зварила, чи яєшню підсмажила?

Мене наче вдарили під дих. То я не просто маю його обслуговувати, а це ще й не ціниться і за роботу не вважається. Найбільш неприємним було порівняння з колишньою.  

— То і жив би з нею, — вигукую й вибігаю з кухні.

Сідаю в кімнаті на дивані. Підтягую ноги до себе. Ось чому я не жертвую собою задля чоловіків. Ось чому не можна йти на поступки. Я дивлюся у вікно. Спостерігаю як сніг заліпив скло по кутках й деякі сніжинки продовжують осідати на його поверхні. Мені тут всередині зараз майже так же незатишно, як там знадвору.

— Ну чого ти образилася? — заходить до кімнати Павло. — Ну я правда не розумію, що тут такого в тому, щоб нашвидку відварити макарони чи порізати салат. 

— Тоді чому б тобі це не робити, раз тут нічого важкого немає?

— Добре, — в його очах промайнув виклик. — Це досить проста робота. Я можу взяти її на себе.

— Я подивлюся як надовго тебе вистачить, — бурмочу собі під носа і йду спати.

Наступного ранку я займаюся йогою, поки Павло смажить нам яєчню й робить чай.

— За п'ятнадцять хвилин впорався, — каже з насмішкою, коли заходжу на кухню.

Він швидко їсть. Коли збирається йти з кухні, я його зупиняю:

— А посуд хто митиме?

На його обличчі з'являється роздратування. 

— Ввечері зроблю.

Він йде на роботу, а я мию всюди підлогу, прибираю й сідаю працювати. 

О шостій приходить повідомлення:

— Зайчику постав, будь ласка, макарони. Я геть не встигаю.

— Вибач, в мене зараз робота, — вирішую не йти на компроміс.

Він не відповідає. Приїздить додому о сьомій з пакетом з їжею. Дістає звідти піцу й готовий салат. Ми сідаємо їсти.

— Стільки грошей витратив, — хитає головою. — А могла б просто поставити воду й зробити. Це займає п'ять хвилин.

— Ще раз повторюю, — кров приливає мені до щік, — що не готуватиму. Я тебе чесно попередила. І мені не подобається, що ти порівнюєш мене з колишньою.

Сльози виступають в мене на очах. Я встаю з-за столу і йду до кімнати. От і жив би зі своєю колишньою, раз вона така хороша.

Він заходить до мене. Сідає поруч. 

— Я готуватиму, — каже тихо. — Якщо для тебе це так принципово.

— Не хочу, щоб ти дорікав мені цим кожного дня, — схлипую. — І мені не подобаються порівняння з твоєю колишньою. Не треба нахваляти її переді мною.

Він притискає мене до себе.

— Насправді, те що вона вміла готувати — це єдине, що в ній було хорошого. Я не порівнюю, але ти в сто разів краща.

— Розкажи мені про неї, — хлюпаю носом.

— Марія нічим не цікавилася. Не читала книжок, нічого не прагнула, з нею не було про що побалакати. Лише дві сфери були для неї важливими — побут й секс. Я мав закривати всі фінансові питання і займатися з нею сексом так часто, щоб вона була задоволена і не пішла зраджувати. Натомість вдома було прибрано і їжа приготована. Врешті очевидно, що я не впорався. — Він сумно усміхнувся.

— То чого ти змушуєш мене бути такою ж?

— Вибач. Маєш рацію. Ти попередила про те, що не хочеш цим займатися і я мав прийняти твоє рішення. Більше не підійматиму цієї теми. 

Він цілує мене у лоба. А я намагаюся уявити, як це жити з людиною, яка любить тебе лише допоки в тебе є гроші й ти задовольняєш її сексуально. Як це, знати, що ти не маєш права на помилку — на зменшення зарплатні чи відсутність бажання сьогодні, чи хвороби. Ти маєш завжди бути супер успішним, повним енергії та сил, бо інакше тебе викинуть як непотріб і замінять на більш вигідний варіант. Мені стає дуже жаль Павла. І здається моя злість на його колишню зростає.