...

Прийшовши на роботу, дівчину зупинив Василь, який був знайомий, як і з Люсею так і з Артемом, та потай закоханий в неї. Він дуже боявся зробити крок на зустріч цим відносинам. Він знав як кохала хлопця дівчина і не був впевнений, що це почуття пройшло. Та чомусь саме сьогодні він вирішив, що або зараз або ніколи.

 -Привіт, Люсь!

 - Привіт!

 - Ти неймовірно виглядаєш!

 - Ой! Дякую! Ти теж! Вибач, я мушу бігти. Нарада починається через 15 хвилин, а потім сам знаєш — діловий обід. Тож до зустрічі.

Знову. Невже я дійсно не можу запросити її на побачення? Та комплімент їй сподобався. З такими думками Василь прямував до свого робочого місця.

Артем впевнено крокував до ресторану. В нього сьогодні була важлива зустріч. Якщо все піде добре то вже сьогодні він співпрацюватиме з “Корольчук та компанія”, а вони йому зараз дуже потрібні. Та з голови ніяк не виходив образ Людмили. І тут наче за помахом чарівної палички він побачив її. Вона виглядала просто чудово. Елегантна сукня, високі підбори, довге волосся підібране в акуратну зачіску, сумочка, макіяж. Артем просто не міг відвести від неї погляду. Вау! Вона була красунею, але зараз… стала ще гарнішою. В Артема наче виросли крила,коли він її побачив.

Місто кожної хвилини ще більше буяло різнокольоровими барвами, набирали сили квіти та трави, наповнювались соками дерева, виникали нові почуття  або ті, які ще не встигли погаснути. Так трапилось з Артемом та Люсею, які ще не знали, що з ними трапиться за хвилину, та обоє наче очікували чогось від сьогоднішнього неймовірно теплого та гарного дня.

 - Доброго дня! Я радий всіх бачити здорових та усміхнених. Сьогодні ми зібрались тут для того, щоб обговорити останні деталі, заключити договір та, звісно смачно пообідати!

 Федір Миколайович, як завжди в доброму гуморі. – подумала Люся  і раптом помітила його. Та ні! Не може бути! Артем! Скільки років вже минуло і тут він…Боже, який він красивий! Такий як і був.

 - Тож колеги знайомтесь – Артем Сергійович Лящ – директор компанії з якою ми, сподіваюсь, укладемо сьогодні договір. А це наші співдиректори, якщо так можна мовити. Почнемо з леді. Людмила Максимівна Весела. Артем Сергійович… - та наші молоді люди вже нічого не чули.

Вони потиснули один одному руки, і в цьому потиску, в очах одне одного вони побачили ( та відчули) весь біль, страх, самотність минулих років, тих років, які вони провели не разом. Думаю, ви  розумієте, що весь обід молоді люди абсолютно пропустили, тому що були зайняті одне  одним. В кожного в голові вирували сотні думок. Кожен з них дякував долі за те, що вона звела їх разом.

Коли обід підійшов до підписання договору вони машинально поставили свої підписи там де було потрібно. Обід закінчився. Та розлучатись не хотілось. Він відчинив їй двері ресторану.