Глава 4

ГЛАВА 4

Як виявилось, потрібне нам місце знаходилося за містом, біля невеликого гаю. Адже ми з Дмитром якось навіть приїжджали сюди на пікнік! Поруч була річка. Природа не надто забруднена. Хто б міг подумати, що тут може бути справжній чужомирний портал?

Діставалися ми сюди на таксі. Як виявилося, у наших реаліях Крайн та Ленард непогано розбиралися. Мабуть, ще з минулих своїх відвідин нашого світу. Але розпитати докладніше про це не вдалося. Стримувала присутність таксиста. Так що розмовляв переважно Дмитро. Він розповідав батькові про свою школу, хобі та інше. Але бачачи реакцію на це Крайна, хотілося його чимось стукнути. Раз у раз морщився і всім своїм виглядом висловлював несхвалення.

– В чому річ? – нарешті, не витримала я.

– Не тому мій син свій час приділяв, ось що! – неохоче відгукнувся Крайн. – Але це ми виправимо.

Ентузіазм Дмитра відразу згас. Він навіть якось зіщулився. І дивитися на це було нестерпно.

– Чому це не тому? – кинула я.

– Потім поговоримо, – покосившись на таксиста, який помітно грів вуха, відрізав Крайн.

Залишок шляху ми мовчали. Навіть Дмитро.

Коли, нарешті, прибули на місце, Леонід розплатився з таксистом. І звідки, цікаво, він має наші гроші? Хоча краще мені, мабуть, про це не знати.

– Ходімо! – скомандував Крайн і попрямував у бік дерев.

Нічого не залишалося, як піти за ним. На ходу Леонід почав нас коротко інструктувати:

– Наш світ називається Твердь. Безпосередньо наше королівство, куди зараз вирушимо – Артія. Форма правління – монархія. У нас станове суспільство. На верхівці влади король та аристократи, яких звуть лордами. Лорди – впливові аристократи, які мають власні наділи і живуть на доходи з них. Так само треба звертатися до членів їхніх сімей: лорди та леді. Маги теж приблизно на тому ж рівні впливу, хоча не всі мають реальну владу. Але навіть маг-простолюдин після закінчення навчання отримує аристократичний титул. У нас їх називають ейрами. Як і будь-якого безземельного аристократа. Далі йдуть простолюдини. Трохи вище над селянами стоять члени різних гільдій: торгових та ремісничих. Ви за своїм становищем вважатиметеся елітою, тому маєте триматися відповідно. Не дозволяти собі панібратства з простолюдом. Це заплямовує вашу честь.

– Маячня якась! – буркнула я. – Справжнє середньовіччя!

– Тебе щось не влаштовує? – поглянувши на мене через плече, процідив Крайн. – Ще не пізно передумати та залишитися.

Я промовчала.

– А можна більше дізнатися про магію? – несміливо попросив Дмитро.

– Що саме тебе цікавить? – доброзичливо запитав Ленард.

– Все! – уже сміливіше вигукнув син, сяйнистими очима дивлячись на нього.

– Ну, щоб розповісти все, нам точно часу не вистачить, – засміявся блондин. – Скажу лише, що магів у нашому світі не так уже й багато. І вони дуже цінуються.

– А як дізнатися, чи є в мені магія? – одразу поставив нове запитання Дмитро.

– Зазвичай вона пробуджується з дванадцяти до вісімнадцяти років. Бувають, звісно, ​​й винятки. Траплялося, що магія пробуджувалася раніше чи пізніше. Але в таких випадках є серйозний ризик, що щось піде не так. Тож просто почекай, поки тобі виповниться дванадцять. Але шанси в тебе, звісно, ​​є. Ти син свого батька. А у династії Мірейнів завжди народжувалися сильні маги.

– Від магічно обдарованих жінок – так, – не витримав, щоб не вставити свої п’ять копійок, Крайн. – У нашому випадку важко щось прогнозувати. Адже твоя мама – звичайна жінка. Але сподіватимемося на краще. Усі ми зацікавлені, щоб магія в тобі пробудилася.

– А якщо не пробудиться? – якось напружено поцікавився син. – Ти від мене відмовишся?

Крайн різко зупинився і розвернувся. Ми теж мимоволі наслідували його прикладу. Він підійшов до Дмитра, поклав руки йому на плечі і, пильно дивлячись у вічі, сказав:

– Запам’ятай: я ніколи не відмовлюся від тебе. Ти мій син. Просто в цьому випадку нам з тобою доведеться сильно постаратися, щоб довести решті, що ти гідний залишитися моїм спадкоємцем. Але ми впораємося з цим. Зрозумів мене?

– Так, тату, – проковтнувши ком в горлі, пробурмотів Дмитро. – А що я тоді маю робити?

– Стати гарним воїном. Є такі, що навіть магів перемагають у відкритому протистоянні.

– Ти пропонуєш моєму синові ризикувати життям заради того, щоб комусь щось довести? – прошипіла я.

– Він тепер принц. І йому постійно доведеться щось комусь доводити, – холодно обізвався Крайн. – Все життя ховати його під своєю спідницею ти не зможеш.

Він відсторонився від сина і знову рушив у колишньому напрямку.

– Я постараюся стати гарним воїном, тату! – крикнув йому вслід Дмитро.

Крайн кивнув, навіть не повернувшись у його бік. А в мені знову почала закипати злість. Яку долю готує цей мерзотник для нашого сина?! Як мені вберегти мого хлопчика? Ні, треба й справді шукати можливість втекти, перш ніж щось трапиться!

Занурена у власні думки, я не відразу помітила, що Крайн зупинився.