Глава 3

ГЛАВА 3

– Ти мене взагалі слухаєш? – роздратований вигук Кирила вивів мене зі ступору.

Я похитала головою і змусила себе зібратися.

– Так, стоп! Давай дещо прояснимо, – примруживши очі, сказала йому. – З чого ти вирішив, що я погоджуся вийти за тебе заміж?

– Вибір у тебе невеликий, – криво посміхнувся він, сідаючи за стіл і жестом запрошуючи вчинити так само.

Я з принципу залишилася стояти та схрестила руки на грудях. На це він тільки хмикнув і продовжив свою думку:

– Не погодишся на мої умови – сина більше не побачиш. І вже повір, згодом я зможу переконати його, що ти сама так вирішила! Та й незабаром він про тебе взагалі забуде. Він матиме стільки нових вражень, що ніколи буде згадувати про ваш світ. І повір, цей варіант влаштує мене значно більше.

– А якщо я таки погоджуся? – процідила, з останніх сил стримуючи злість.

– Номінально ти вважатимешся моєю дружиною. Матір’ю принца крові. Будеш користуватися пошаною та повагою. На жаль, закони у цьому плані у нас суворі. Так що мені доведеться піти на цей крок і терпіти тебе поряд в якості дружини. Поки дитина вважається незаконнонародженою, вона не може стати повноправним спадкоємцем. Я планував сказати всім, що ми з тобою таємно одружилися, коли я був тут минулого разу. Але що потім сталася помилка і я довгий час вважав, що ти загинула. Нещасний випадок чи щось подібне. Тому я пішов з цього світу і тільки нещодавно дізнався про те, що ти залишилася живою і народила мені сина. А після цього все одно сталася трагедія зі смертельними наслідками, і хлопчик залишився сам.

– Як у тебе складно виходить брехати! – не стрималася я від уїдливості. – Прямо справжній талант до цього!

– Хто б казав! – зневажливо кинув він. – Хоч там як, але тепер доведеться підкоригувати цю версію. Все залишиться так само, крім того, що ти жива й досі. І тому я вирішив забрати у свій світ і тебе, і сина. І там уже укласти шлюб за нашими законами. Так, щоб ніхто не зміг висунути навіть формальної претензії.

– Навіщо тобі це взагалі треба, Мирський?

– Чим ти слухала, коли я пояснював? – у його голосі почулися нотки роздратування. – Мій кузен Гілфорд вирішив оскаржити мої права на трон після смерті батька. Мені важливо отримати перевагу над ним!

– Ні, це я зрозуміла. Чому в цій справі настільки важливий спадкоємець? Наскільки я розумію, якби не це, тобі начхати було б на Дмитра.

– Це не так! – руки Кирила зчепилися в кулаки. – Якби я раніше дізнався про нього, то забрав би вже давно!

– Хоч мені не бреши! – хмикнула я. – Чи в тебе настільки коротка пам’ять, що забув, як все було насправді?

– Якщо в когось з нас коротка пам’ять, то точно не в мене! – прошипів він.

– Кхе-кхе, – почулося від дверей легке покашлювання.

Ми обидва подивилися на Леоніда, який виник у дверному отворі. Втім, як виявилось, ніякий він насправді не Леонід. Кирил його називав інакше. Ленард, здається. Не здивуюсь, якщо й у самого Кирила ім’я таке ж фальшиве.

– Чого тобі? – поглянув на друга Мирський.

– Хотів нагадати, що в нас не так багато часу, – обізвався той. – Чим більше ми стирчимо тут, тим більша ймовірність, що Гілфорд стривожиться і щось запідозрить.

– Ти маєш рацію, – Кирил глибоко вдихнув і видихнув, потім зміряв мене важким поглядом. – Отже, що ти вирішила?

– Спочатку скажи, що я маю робити як твоя дружина, – похмуро запитала я. – Сподіваюся, мені не доведеться справді нею бути? Шлюб буде фіктивним?

– Звичайно! – уїдливо відповів Мирський. – Якщо ти натякаєш на виконання подружніх обов’язків, то можеш розслабитися. Ти мене у цьому плані більше не цікавиш.

І чому замість полегшення я знову відчула гіркоту? Втім, відразу відігнала ці зрадницькі думки. Нізащо не покажу, що він може мене подібним чином вразити!

– Ось і чудово! Чи буде надалі можливість розірвати наш шлюб? Коли всі формальності будуть дотримані? – уточнила я.

Очі Кирила недобре звузилися.

– У нас таке не передбачено. Шлюби укладаються на все життя.

– Невесела перспектива! – з сарказмом помітила я. – Терпіти тебе поряд до самої смерті!

– Згоден, – не менш саркастично відгукнувся Мирський.

– Ну, ніхто вам не заважає потайки розважатися на стороні, – почувся голос Леоніда.

Цей зухвалий тип навіть не подумав піти. Стояв і безцеремонно підслуховував нашу розмову. Цього разу з обуренням на нього подивилися ми обидва.

– Ленарде, поглинь тебе Хаос! Зникни з моїх очей! – гаркнув Кирил.

Той засміявся і зник з поля зору. Хоча щось мені підказувало, що все одно підслуховує. Це злегка протверезило. Влаштовувати безкоштовний цирк при сторонній людині я точно не збиралася.

– Тільки спробуй зганьбити мене подібним чином! – після короткотривалого мовчання процідив Мирський.

– Про що ти? – не відразу я зрозуміла, до чого це.

– Про розваги на стороні.