Глава 1

ГЛАВА 1

Крайн

– Ви впевнені, що тут немає жодної помилки?

Крайн цідив слова, з останніх сил стримуючи гнів.

Хотілося розтрощити все в цій захаращеній магічній лабораторії. Перебити кожну пробірку. А потім начистити фізіономію і самому магу крові. Його нудний голос і тьмяні риб’ячі очі дратували Крейна ще сильніше, ніж зазвичай.

Зупиняли лише залишки сили волі та розуміння, що маг, по суті, ні в чому не винен. Лише виконував його завдання. Хто ж винен, що результати настільки не тішать? І це ще м’яко сказано!

– Я перевіряв три рази, ваша високосте, – все тим же байдужим тоном обізвався маг крові й знову розвернувся до столу, на якому лежала схематична карта Артії.

Сальне темне волосся чоловіка, зібране в щурячий хвостик на потилиці, злегка хитнулося при цьому. Вдягнений він був у безформний балахон, на якому в різних місцях рясніли підозрілі плями. Крайн мимоволі скривився, коли довелося підійти ближче. У ніс ударив запах немитого тіла, крові та ще чогось бридкого.

Старший принц Артії теж схилився над картою і похмуро витріщився на неї. Єдиною яскравою плямою, підсвіченою червоним, значилося родове святилище. Місце, де знаходилася портальна арка. І Крайн чудово розумів, що це означає.

За спиною почулися кроки. І невдовзі поруч з принцом опинився вірний друг і охоронець – Ленард Грайм.

– Кхм, – тільки й зміг видати він, дивлячись на результати пошуку. – А я тобі казав, друже, що твої принципи до добра не доведуть! «Мої діти мають народжуватися лише у законному шлюбі!» – Ленард додав голосу особливих інтонацій, щоб надати йому подібності до Крайнового. – І ось підсумок! Тепер, коли тобі конче необхідний син, знайти його – ціла проблема.

– Не трави душу! – огризнувся Крайн. – Я й сам віддав би перевагу найостаннішій служниці, ніж… – він осікся, і його обличчя стало ще більш похмурим.

– Тут ти маєш рацію! – цокнув язиком Ленард. – Але хто міг подумати, що та чужомирянка зачала від тебе дитину? Хіба ви не використовували якихось засобів проти запліднення?

– У тому клятому світі магія постійно збоїла, – похмуро промовив Крайн. – Тож протизаплідний артефакт міг і не спрацювати як слід.

Маг крові з деяким інтересом стежив за їхньою розмовою. Помітивши це, принц скривився і коротко сказав другові:

– Ходімо! Поговоримо про це в іншому місці.

Ленард кивнув головою. І незабаром вони не без полегшення залишили задушливу та брудну лабораторію.

Заговорили знову тільки коли дісталися особистих покоїв Крайна. До цього важливих питань торкатися було не варто. У палаці й у стін могли бути вуха. А останнім часом «дорогий» кузен добряче посилив свої позиції. Більша частина аристократів тепер схилялися саме у його бік. У Хаос їх усіх!

Але як же мало часу залишилося! Якщо до кінця тижня Крайн не оголосить про наявність спадкоємця, трон займе Гілфорд. Цей пацюк виявився справжнім інтриганом. І, як виявилось, ще за життя батька схиляв на свій бік усіх, кого міг. Від думки про кузена Крайн стиснув кулаки і подумки вилаявся. Мерзотник навіть не дав йому часу на скорботу по батькові. Заявив про свої претензії одразу після похорону.

Легке покашлювання Ленарда змусило Крайна повернутися до реальності. Вони вже стояли посеред його покоїв. Годі скаржитися! Необхідно діяти!

– Я розумію, що тобі навряд чи приємно згадувати ту чужомирянку, – друг підійшов до вікна і став до нього в пів обороту. – Але треба таки обговорити це питання.

Він навмисне не дивився на Крайна, без слів розуміючи його стан. Надто вже про непросту тему йшлося.

Адже принцові здавалося, що рана давно зарубцювалася. Він заборонив собі навіть думати про ту лицемірну тварюку. З того часу минуло близько дев’яти років. І йому здавалося, що він успішно впорався.

Але минуле несподівано нагадало про себе. Думка про те, що весь цей час та жінка виховувала його дитину, підіймала таку хвилю люті всередині, що було важко дихати.

Скільки зараз його синові? Вже вісім з невеликим. І яким він мав вирости з такою матір’ю?! Напевно, напрочуд зіпсований хлопчик.

Втім, ще не все втрачено! Крайн обере йому найкращих наставників. І ті виправлять огріхи у вихованні. Головне, що спадкоємець у нього таки є. Буде кого показати Великій Раді, де вирішиться подальша доля артійського престолу.

Крайн сів у крісло. Задумливо барабанячи пальцями по підлокітниках, промовив:

– Та нічого, власне, обговорювати. Доведеться нам знову вирушати в той клятий світ. Заберемо звідти мого сина, і крапка.

– А якщо чужомирянка не захоче його віддавати? – обережно запитав Ленард, все-таки розвернувшись і поглянувши на принца.

– Нехай тільки спробує! – очі Крайна спалахнули люттю. – Та й дуже сумніваюся, що вона взагалі залишила дитину при собі. Найімовірніше, віддала комусь на виховання. Такі, як вона, не здатні бути нормальними матерями.

– А якщо вона все-таки його виростила сама?

– Значить, тільки рада буде позбутися тягаря! Особливо якщо запропонуємо за це гарну винагороду. У тому світі, наскільки я пам’ятаю, теж цінуються золото та коштовне каміння. Візьмемо з собою достатню їхню кількість і передамо їй в обмін на сина.