13. Несподіване рішення

— А чому психологічно? — почула я в диктофоні голос Олеся.

 — Ну, коли вона наклала на себе руки…

 — То це було самогубство? — здається, жінці вдалося здивувати мого однокласника. 

 — Я думала, ви знаєте… Ви ж детектив…

 — Ні, я не знав, про це, здається, ніде не писали?

 — Так, журналісти приходили до мене за подробицями, але я відмовлялася з ними розмовляти… Мені було дуже важко тримати себе в руках. Коли виходила десь у людне місце, бачила щасливих людей, особливо молодих хлопців та дівчат, то відразу  накочувалася думка, що це несправедливо: вони всі живуть, а моєї Надійки немає… Я цілими днями лежала в своїй спальні і дивилася в стіну. А потім захворіла моя мама, і я почала доглядати за нею. Й таким чином мені вдалося видряпатися з  депресії…Але якби мене постійно запитували про смерть доньки, випрошували подробиці, я, боюсь, не витримала б.

 — Вибачте, якщо вам тяжко розмовляти  на цю тему…

 — Та нічого, я вже трохи заспокоїлася, — відповіла жінка. — Зразу було дуже важко, я не могла змиритися з думкою, що не помітила нічого підозрілого, не змусила її звернутися до психолога… Але все було, як завжди, Надя не була ні надто засмучена, ні мовчазна… Така ж, як завжди, — вона зітхнула. — Якби ж то знати, що все так складеться… Я б не пустила її працювати в тому салоні. 

 — А ви думаєте, все через роботу? Тобто, їй було важко працювати в салоні?

 — Вона ніколи нічого мені не розповідала, я тільки могла здогадуватися, що в неї виникли якісь проблеми, але вона навідріз відмовилася розповідати про них…

 — Нічого зовсім не розповідала? — уточним Олесь. — Чи нічого важливого? 

 — Розповідала якісь дрібниці, наприклад, що  в неї з’явилася там подруга, ім’я таке дивне…Адалін, здається…Ну, і про те, що їй важко, руки болять, я здогадувалася, але прямо вона не скаржилась. А потім мені зателефонували і сказали, що Надійка загинула. Викинулася з вікна. Чи, може, їй “допомогли” це зробити. А може бути й так, що то був лише нещасний випадок. 

 — А що вам сказала поліція? 

 — Сказали, що не бачать версії злочину. Те, що Надійка була пригнічена, не могло бути доказом того, що її вбили… Мені сказав лікар, що у неї, певно, була депресія. Нібито дівчата там, у салоні, чули, як вона скаржилась, що їй сумно, нічого не хочеться…

 — І вона загинула на роботі? Там викинулась із вікна? 

 — Так, її офіс був на п’ятому поверсі, — відповіла жінка.

 — Але якось дивно гинути там, де тебе обов’язково побачать твої ж колеги та клієнти…

 — Та вона ще зранку нічим не видавала своїх намірів, — роздумувала жінка.  — Навпаки була весела, спокійна… А увечері мені сказали, що її більше немає… Я подумала. що то якийсь жарт, але то виявилося правдоююю

***

Олесь узяв телефон до рук і вимкнув запис. Потім поглянув на мене:

 — Які будуть припущення? Чому дівчина вискочила з вікна? 

 — Нещасливе кохання? — припустила я. 

 — Сумніваюся, мама казала, що Надя ні з ким не зустрічалася…

 — Але наші батьки часто бувають сліпими щодо того, що роблять їхні діти…

 — Тоді проблеми на роботі? Може, її хотіли звільнити? 

 — Про це я інформації не маю. І мама її не знала. Повторювала лише, як заведена, що їй не потрібна ніяка допомога, що все в неї добре. 

 — Це дуже дивно якось, — сказала я.  — Наче нормальна дівчина, не істеричка, і отаке… 

 — Я ще спитав, чи не залишала вона записку. Ну, згадав про ті “Зустрінемося у пеклі”. Але мама сказала, що жодної записки не було. 

 — Треба питати на роботі, — відповіла я. — Наші батьки дуже часто гадки не мають, чим займаються їхні діти… 

 — Згоден, — Олесь кивнув. — Тоді  як нам працювати з її колегами? Прийти і влаштувати щось типу опитування чи голосування? 

 — Думаю, що це не допоможе, — відповіла я.  — Жодні офіційні візити не допоможуть, якщо там навіть щось і було не так, то поки ми оголосимо, поки проведемо дослідження, поки  вживемо заходів… може минути не один місяць… 

 — А що ти пропонуєш? — спитав він. — Я колись, щоб дізнатися про задум одного письменника, влаштувався до нього в дім садівником…

 — Отож, і я вирішила, — я кивнула. — Ти знаєш, що в мене є диплом масажистки? 

***

Це було, коли я навчалася в університеті. Наш ректор був прихильником теорії про те, що навіть маючи вищу освіту, потрібно здобути ще й робітничу професію. 

 — Зараз у країні надлишок юристів, — виголошував він. — Якщо не візьмуть вас працювати за спеціальністю, що будете робити? Вулиці підмітати? 

Вулиці підмітати нікому не хотілося. А от здати залік з філософії, яку читав ректор, хотілося. Тож ми слухали його заклик і записувалися на професійні курси, якими керувала його ж дружина. Такий собі родинний підряд. 

Більшість студентів хотіли опанувати професію водія, і це не дивно, адже кожен планував рано чи пізно мати автівку. А от на інші спеціальності запис ішов не так жваво. Я ж з технікою не дружила, і мені було складно уявити себе за кермом. Шити теж не любила. Залишалися курси кухарів-кондитерів і масажистів. Моя подруга, яка відрізнялася практичною вдачею, десь почула, що масажисти добре заробляють, тож ми разом і пішли освоювати цей фах. 

Таким чином я і здобула сертифікат, що підтверджував мої вміння і навички в масажі. І хоча на практиці я їх застосовувала рідко, та щоб потрапити до салону, де працювала Надійка, цього повинно було вистачити. А далі побачимо. Вирішила не загадувати наперед. 

Ми домовилися із Олесем, що я буду тримати його в курсі усього, що відбувається, більше того, у разі якоїсь позаштатної ситуації він мав приїхати по мене. Але я не думала, що такі засоби перестороги знадобляться. 

 — Я просто роздивлюся всю їхню “кухню” зсередини, познайомлюся і поспілкуюсь зі співробітниками, особливо тією Адалін… Не думаю, що це буде небезпечно, — знизала плечима я. 

 — У моєму житті була така ситуація, коли дівчина сказала мені те ж саме, — Олесь раптом спохмурнів. — Що не варто непокоїтися про неї, вона просто зустрінеться зі своїм колишнім і обговорить якісь нагальні питання…