3. Сімейні таємниці і негадані спадкоємці

За роки своєї праці в медіа, я помітила, що інспекторами по зв’язках з громадськістю в поліції зазвичай працюють жінки. Можливо, у них язик краще підвішений, ніж у колег-чоловіків, або ж  при зйомках для телесюжетів глядачам приємніше дивитися на гарненьку білявку у формі, яка з серйозним виглядом розповідає про обставини тієї чи іншої події?

У будь-якому випадку, мене у відділку теж зустріла жінка мого віку  у формі, правда, не білява, а чорнява. Вона відрекомендувалася Мартою Калашник. 

 — Яка саме інформація вас цікавить? — відразу суворо запитала вона. — Бо за годинук маю йти на нараду, тому часу в нас небагато…

 — У вас тут скоєно два вбивства, — я зазирнула в записник, — Віталій Карп’юк і  Анатолій Рудник…

 — Є такі, — Марта відкрила великий допотопний сейф і дістала звідти теки з паперами. — Ось, дивіться. Віталій Олександрович Карп’юк, директор  мережі ветеринарних клінік, судимостей не мав, ні до яких кримінальних справ не причетний. Навпаки, його всі характеризують як дуже позитивну людину, він займався волонтерством, благодійництвом, допомагав дитячим будинкам, побудував у місті притулок для бездомних тварин, і повністю фінансував утримання і лікування його мешканців. 

 — А Рудник? — я поглянула на диктофон у своїй руці, чи не глючить, записує все, бо я вже знала, що кожне слово може  бути важливим. 

 — Ну, — Марта зробила паузу і зітхнула. — Тут ситуація прямо протилежна. Рудник має судимість за шахрайство, замолоду організовував “фінансові піраміди” і “розводив” людей на чималі суми. Потім керував нелегальними гральними закладами…

 — Казино? — з цікавістю запитала я. 

 — Ну, це надто гучно сказано… Просто маленькі кімнати, замасковані під комп’ютерні клуби,, де в основному збиралися підлітки і молодь, і грали  на ігрових автоматах. Ці забігайлівки користувалися поганою славою: там і наркотиками приторговували, і  бійки траплялися… Їх періодично закривали, а потім вони знову відчинялися… Господар мав якийсь “дах”, наймав адвоката, який доводив, що то просто клуб за інтересами, де учасники макраме вивчають, — вона усміхнулася. — Ну, ви, певно, зрозуміли…

 — Ага, — я кивнула. — Ну, в Рудника було досить небезпечне заняття, тож не дивно, що його вбили, він міг комусь перейти дорогу, може, конкуренти…

 — Наскільки мені відомо, тут у нього конкурентів не було, — сказала Марта. — Ці “комп’ютерні клуби”, сауна і масажний салон — єдині в місті такого роду. Ніхто більше не хотів таким займатися…

 — Побоювалися Рудника?

Вона знизала плечима. 

 — А може, справа не в конкурентах, а в якихось сімейних чварах? — поцікавилася я. 

 Інспекторка пошукала щось у теці, яка лежала перед нею, і повідомила, що в родичів обох чоловіків не було підстав для розправи з ними. 

 — Анатолій Рудник  був неодружений, дітей не мав, батьки його померли,  — прочитала вона з папірця. 

 — Але він був досить заможним чоловіком, кому дісталися всі ці клуби і салони? 

 — Його двоюрідному племіннику, це єдиний його родич. Але навряд чи він якось пов’язаний з убиством, вони з дядьком не контактували раніше, і хлопець живе в іншій області, про те, що отримав спадок, він дізнався вже після загибелі родича і був таким розкладом вельми шокований…

 — Ну я б не списувала його з рахунку, — зауважила я. — Адже шок можна й зіграти. 

 — Найчастіше такі сюжети можна спостерігати у детективних серіалах, — усміхнулася Марта. — Але в житті дуже рідко хтось планує холоднокровне вбивство заради збагачення. Особливо якщо цей хтось — дев’ятнадцятирічний студент…

І все ж я записала у блокнот координати Рудника-молодшого, запланувавши собі, що обов’язково з ним поговорю. 

 — А у порядного благодійника Карп’юка була сім’я? — запитала я. 

 — Так, у нього була дружина. 

 — А чому “була”? Вона теж померла? 

 — Ні, Віталій із першою дружиною роз’їхалися десь за півроку до його смерті.

 — Вони розлучилися? 

 Я швиденько записувала в блокнот подробиці, бо диктофон диктофоном, але я була за типом сприйняття інформації візуалом, мені було легше бачити всю ситуацію, коли та була зображена на папері у вигляді стрункої схеми. 

 — Віталій і Слава, його дружина, не розлучені, — Марта знову зазирнула в теку. — Але жінка виїхала з міста в невідомому напрямку. Він сам казав своєму другові, що дружина покинула його. Але є підстави сумніватися в цьому…

 — В тому, що вона виїхала? 

 — Ні, що вона сама покинула чоловіка. Адже коли Слава залишила будинок, туди тут же вселилася молода співробітниця Карп’юка. Зараз вона вагітна, от-от має народити…

 — Тобто, вона була його співмешканкою? 

Марта кивнула. 

 — А може, це вона хотіла його позбутися? 

 — Не думаю, що це було їй вигідно, — відповіла інспекторка. — Адже Віталій не розлучився з дружиною і не оформив шлюб із коханкою. Відповідно все його майно залишилося законній дружині. Хоча, звісно, Стефа, ну, це ця його співмешканка, збирається все оспорювати, доводити, що все має належати її дитині…

 — Так, це досить заплутана історія, —  я дивилася на аркуш паперу, де вже намалювала ряд колонок з іменами і прізвищами, поєднаних стрілочками.  — Ну, тут може бути, що в убивстві замішана будь-яка з двох Карп’юкових жінок. Ревнощі, бажаня отримати спадок… Таке часто трапляється у вашій практиці? 

 — Буває, — відповіла Марта. — Але я гадки не маю, яким боком до Карп’юка причетний Рудник… Вони навіть не були знайомі…

***

 — Ви казали, що їх убили одним і тим же способом? — уточнила я. 

 — Ну, я не говорила, що їх убили, — інспекторка похитала головою. — Триває слідство, тож рано говорити щось напевно…

  — Якщо ж це були не вбивства, то що? 

 — Можливі різні варіанти. Наприклад, подвійне самогубство…

Я завмерла з відкритим ротом. Ситуація ставала все заплутанішою. А я сподівалася швиденько написати статтю і повернутися до роботи. Дідько з тією відпусткою! Я скучила за Сергієм, навіть якщо я зможу спілкуватися з ним лише на робочі теми, то все одно це краще, ніж нічого.