***

Вибір, звичайно, переді мною постав іще той! Святкувати зустріч Нового року з батьками в рідному місті, або ж наодинці у фактично холодній квартирі. Гадаєте, я поїду до батьків? Дзуськи! Абсолютно всі квитки на потяги та автобусні рейси розпродано, та й взагалі не впевнена, що хоча б якийсь транспорт доїде до Хмельницького й не застрягне дорогою в снігових заметах. А замерзнути посеред траси у Новорічну ніч — однаково що отримати премію Дарвіна за найбезглуздішу смерть.

Тож діставшись крізь кучугури до мого дому, зайшла в магазинчик солодощів і накупила собі всього, що душа забажала. Якщо святкувати, то уже на повну. І до біса всі ті дієти, коли така гниль на душі!

Це ж треба бути таким мудаком, щоб кинути дівчину за вісім годин до Нового року! Міг би хоча б за кілька днів сказати, що розходимося. Урешті-решт, Сергій — не такий вже й любитель спонтанних вчинків! Явно ж думав про розлучення деякий час. Тільки от чому не сказав раніше? Боявся скандалу? Так я однаково йому його влаштувала! Тепер комусь знадобиться трішки більше попрацювати в січні, щоб купити новий посуд. Нічого, якось він уже впорається, не маленький. Наступного разу думатиме, перш ніж кидати дівчину напередодні свят. 

Піднімаючись пішки на третій поверх, несла свої смаколики на оберемку, уже відчуваючи смак кориці та ванілі в роті. Ну а в думках блукав образ Гаррі Поттера, Герміони й дивовижного Рона Візлі. Тільки б цей мудачелло не додумався відключити мене від підписки. Інакше знайду його з-під землі за те, що зіпсував ще й побачення із чарівним світом, створеним прекрасною Роулінг.

Відімкнула квартиру й увійшла всередину, де, здавалося, було ще холодніше, ніж у коридорі, чорт забирай! 

Роздягнулася, занесла до кухні солодощі, швидко помила руки, склала усе у величезну миску й пішла до спальні. Та щойно увімкнула світло в кімнаті, як до чортиків перелякалася ніг, що стирчали з-під ялинки. Підстрибнула на місці, впустила миску, й усі дорогоцінні ласощі розсипалися по підлозі.

Але якось було не до них, коли в моїй квартирі лежало чиєсь тіло. Несміливо оглянула ноги в червоних носках із оленями та синіх джинсах. Судячи з усього, кінцівки належали чоловіку. Неквапливо ступила кілька кроків, щоб обійти ялинку й нарешті побачити, чиї ж це таки ноги, до всирачки боячись побачити мертве бліде обличчя. Ще мені не вистачало трупа посеред хати в новорічну ніч, який зламав би усі мої плани.

Та яким же було моє здивування, коли за гілками я побачила нахабну пику колишнього, який усміхався на всі тридцять два. Ні, не того колишнього, який порвав зі мною чотири години тому, а іншого. Того, який завдав іще більше болю — сказавши вісімнадцять місяців тому, що не готовий до серйозних стосунків. І пішов собі, перекреслюючи два роки спільного життя.

Захар анітрохи не змінився за цей час, вампірище проклятий! Темне коротке волосся, завжди поголене обличчя, очиська, як у справжнього кота — зеленющі й хитрі. Ну й ще цей щасливий вираз обличчя, немов він безмежно мене радий бачити. Тільки от я його — ні!

— Забирайся! — схрестила руки на грудях, боячись, що не зможу прогнати. Бо ж окрім гарненького обличчя цей чоловік ще й мав надзвичайно впертий характер.

— Ніколь! — він відкинувся на підлогу, натякаючи на те, що нікуди йти не збирається. — Невже не рада бачити?

— Вставай і забирайся звідси, недоумку, поки я не викликала поліцію на тебе!

— Ти цього не зробиш, — промовив він лагідно, дивлячись на мене з такою ніжністю, що в мене в грудях щось аж колупнуло. Не хочу я знову повертатися до того, від чого мучилася стільки часу! Я ж ледве вибралася з величезної прірви після того, як він пішов! Катя буквально витягувала мене із того жахливого стану апатії, коли я навіть нічого не їла. А тепер він отак просто заявляється до мене додому й чекає… Чого? Ніжностей? Лайна йому на паличці, а не бодай моє добре слово!

Та в одному він мав рацію — поліцію викликати я не збиралася, адже простіше самотужки викинути його з вікна й сісти дивитися свої дивовижні фільми. Тож не довго думаючи, я вхопилася за ноги сорок п’ятого розміру й смикнула колишнього, витягуючи з-під ялинки. Лісова красуня одразу ж звалилася на стіну, по якій повільно з’їхала, та моє свято й без того уже було зруйноване, тож начхати!

— Ніколь, — придурок розсміявся, поки я продовжувала крекчучи тягти його до дверей, вхопив із підлоги печиво й засунув його до рота, змушуючи мене скривитися. Хоча чого це я? Якщо в Захара після цього буде діарея, я лише тішитимусь.

До вхідних дверей залишалося лише перетнути передпокій, коли чоловік раптом міцно вхопився за одвірок обома руками. Відтак зрушити його з місця я більше не змогла. 

— Я не піду, — спокійно сказав він. — Я скучив.

— Скучив він, — простогнала, роздратовано тупаючи ногами в істериці. Нерви здавали, враховуючи, який у мене вийшов день. — Нащо прийшов?

Ставши над ним руки в боки, зле дивилася прямо в очі.

— Повернувся в рідне місто, побачив усі ці місця, де ми гуляли разом вечорами, і так захотілося тебе побачити…

— Побачив? Вали! — щосили заверещала, показуючи рукою на двері.

Та колишній закинув руки за голову й із задоволеною посмішкою дивився на мене.

— І не подумаю.

Так значить? Ну й добре! Тоді піду я! Однаково в цій квартирі раптом стало тісно й занадто неприємно.