Епілог

Ліза 

Через два місяці 

 Сьогодні ще один із найщасливіших днів у моєму житті. Чесно кажучи, я досі іноді не вірю, що нам зі Стасом взагалі вдалося довести нашу історію до цього моменту. 

 Поки стилісти закінчують готувати мене до церемонії, я акуратно п'ю айс лате через трубочку і спостерігаю за тим, як за вікном вітер ганяє перше жовте листя. 

 Осінь прийшла якось зовсім непомітно. Здавалося, літо тільки-но почалося й так швидко закінчилося... Проте скільки ж усього встигло за цей час трапитися! Навколо досі панує м'яке сонячне світло, і я рада, що в цей день на вулиці ще так тепло. Дивлячись у вікно, почуваюся неймовірно спокійно й затишно. 

 Усміхаюся своїм думкам — ця вагітність зробила мене до неможливості сентиментальною. 

 Після повернення з Франції ми кілька тижнів жили в квартирі Стаса, бо в новому будинку, який він купив для нас, вирішили зробити невеличкий ремонт. Лише два тижні тому ми нарешті остаточно туди переїхали. Але цю останню ніч перед весіллям ми провели окремо, як і годиться за традиціями: я ночувала в будинку свого батька, а Стас — у свого. 

 — Лізо, ну де ти літаєш? — перериває мої роздуми Роза, прискіпливо розглядаючи свою бежеву сукню перед дзеркалом. 

 — Та тут я, — повертаюся до реальності й усміхаюся. 

 — Закінчуй витати у хмарах. Скоро почнеться церемонія. Готова? — вона поправляє зачіску й уважно дивиться на мене. 

 — Здається, так, — прикусую губу, намагаючись угамувати хвилювання, що наростає з кожною хвилиною. 

 Двері кімнати відчиняються, і на порозі з'являється Артем. 

 — Ну що, Стас уже під'їжджає, — повідомляє брат, поправляючи краватку. — Скоро будемо починати. 

 З цими словами Артем виходить з кімнати, і одразу після нього заходить мама. Вона виглядає неймовірно щасливою. Місяць тому вони з Габріелем повернулися з медового місяця, а вже за тиждень вона подзвонила й приголомшила нас новиною — вона вагітна! В це досі важко повірити: ми з мамою вагітні одночасно. І, до речі, вона стала ще більш сентиментальною, ніж я. Навіть попросила Габріеля затриматися тут ще на кілька тижнів після нашого весілля, бо дуже скучила за нами з Артемом. Габріель, звісно ж, без вагань погодився: частину справ в компанії вирішує онлайн, а решту делегував помічнику. Алекс теж прилетів із ними, але за кілька днів повертається, бо вересень уже в розпалі й у нього почалося навчання. 

 Помітивши, як я нервово поправляю сукню, мама підходить і м'яко обіймає мене за плечі: 

 — Не хвилюйся ти так. Все буде добре. Повір, Стас точно від тебе вже нікуди не втече, — жартує мама й підморгує мені. — Після всіх твоїх вибриків у нього з нервами повний порядок. 

 — Та я й не сумніваюся, — сміюся у відповідь, трохи розслабляючись. — До речі, я якраз хотіла поговорити щодо того, де ви з Габріелем будете жити, поки ви тут. Чому б вам не пожити в нас? У нашому новому будинку місця повно. 

 ​— Дякую, мила, але ні, — посміхається й хитає головою мама. — Вам зі Стасом треба побути вдвох, ви все ж таки молодята. Та й Габріель уже купив нам квартиру тут, бо ми все одно часто прилітатимемо сюди, тож буде де зупинитися. 

 Бабуся спостерігає за нами й із теплою усмішкою зітхає: 

 — Як я за вас рада, дівчата... От би й мені вже нарешті зустріти свою людину. 

 — Обов'язково зустрінеш! — запевнюю її. — Можливо, навіть сьогодні. На весіллі буде купа гостей... І до речі, дідо Стаса теж приїхав. 

 Роза миттєво оживає й зацікавлено припіднімає брову: 

 — Юхим?! А як же його нога? 

 — Та він уже місяць як повністю здоровий і бігає як молодий, — сміюся я. 

 У цей момент до кімнати заходить Юля. За останні два місяці ми з нею реально здружилися, і я без вагань попросила її бути моєю дружкою. А Стас, звісно ж, вибрав за дружбу Артема. 

 По факту ми зробили це спеціально, маючи одну конкретну мету. 

 Юля вже давно була тихо закохана в Артема, але мовчала й просто спостерігала за його гулянками, думаючи, що не має жодних шансів. Проте три тижні тому вона погодилася піти на побачення з одногрупником. Коли Артем про це дізнався, у нього буквально зірвало дах: він розшукав їх, забрав Юлю додому, і вони страшенно посварилися. Вона сказала, що він їй ніхто й не має права втручатися в її життя. Після цього Артем психанув і навіть вдома не ночував. Усі ці три тижні вони демонстративно ігнорували одне одного, тому ми зі Стасом вирішили трохи підштовхнути їх, щоб вони нарешті хоча б поговорили. 

 — Наречений вже чекає біля вівтаря, — усміхається Юля. — Пора виходити. 

 Ми виходимо з кімнати. У коридорі на мене чекає тато. Коли він бачить мене, у його очах спалахує така гордість і ніжність, що серце стискається. 

 — Ти неймовірно красива, Лізо, — тихо каже він, простягаючи мені руку. 

 Він бере мене під лікоть і веде до виходу. 

 Ми вирішили робити весілля в спеціально орендованому заміському комплексі, і воно вийшло справді масштабним. Хтось, можливо, скаже, що це занадто пафосно і зроблено напоказ. Але мені байдуже на думку інших. Це моє весілля, і я роблю те, що хочу. Тим більше, що я планую вийти заміж один раз і на все життя. Для мене важливо, щоб від однієї згадки про цей день перехоплювало дух. 

 Проте, як тільки ми виходимо на вулицю й повертаємо до прикрашеної арки, все навколо просто перестає для мене існувати. Я не помічаю нічого й нікого, окрім Стаса. 

 Він стоїть у класичному чорному костюмі й не зводить із мене очей. Усе решта відходить на другий план. Церемонія проходить ніби в тумані, і я отямлююся лише тоді, коли реєстраторка запитує: 

 — Єлизавето, чи згодні ви взяти Станіслава за чоловіка? 

 — Згодна, — чітко й без жодних сумнівів відповідаю я. 

 Ми обмінюємося обручками, і коли Стас притягує мене до себе для поцілунку, гості вибухають оплесками. 

 Після реєстрації до нас одразу починає збиратися черга з охочих привітати. Серед перших підходять моя подруга Яна та її чоловік Макс. На руках у Макса сидить їхня однорічна донечка Ангелінка.