Розділ 36

Ліза 

 Через три дні 

 Двері кімнати відчиняються з характерним енергійним ривком, який ні з чим не переплутаєш. 

 — Лялечко моя, ти що здуріла? — Роза впевнено крокує всередину. — Тут темно як у склепі. 

 Вона рішуче підходить до вікна і розсуває важкі штори. Кімнату відразу затоплює яскравим сонячним світлом, від якого я мимоволі заплющую очі й відвертаюся, натягуючи ковдру на голову. Ну блін, чому на вулиці така хороша погода? Чому там не шпарить злива з грозою? Хмари й сіре небо зараз набагато більше відповідали б моєму паршивому настрою. 

 Бабуся цокає язиком, помітивши на тумбочці порожнє відерко. 

 — Ти що, з'їла всю банку морозива? А як же фігура? — вона сплескує руками й притискає долоню до грудей. Потім оглядає кімнату, збираючи поглядом обгортки від шоколадок і порожні пачки з-під печива, які я встигла накопичити за ці три дні, й бурмоче собі під ніс: — Ой, діло гірше, ніж я думала...  

 Вона рішуче викидає сміття в урну, впирається руками в боки і вже голосно, своїм фірмовим командним тоном продовжує: 

 — Так, досить байдикувати! Шоу-рум та інтернет-магазин самі себе заново не запустять. Треба щось робити, працювати, а не сидіти вічно в чотирьох стінах. 

 — Зате засмага трошки зійшла, за яку ти мене сварила, — парирую з кислим підтекстом, нарешті сідаючи по-турецьки на ліжку. — А калорії я спалю. Поплаваю у басейні. 

 — А це хороша ідея! Тобі треба більше рухатись. Сидячи в цій кімнаті, ти нічого не досягнеш, — бабуся енергійно бере справу до своїх рук, підходячи до моєї гардеробної. 

 — Хто сказав, що я чогось хочу досягти? — піднімаю брову, спостерігаючи за її ревізією. — Може, мені подобається сидіти тут у темряві та товстіти? 

 — Не говори дурниць, лялечко, — кидає Роза. Вона відкриває дверцята шафи, вихоплює звідти перший-ліпший купальник і впевнено кидає в мене. — Одягайся. А я піду ще Юлю закличу. Втрьох точно буде веселіше. 

 — Юлю? — я щиро дивуюся, навіть завмираю з купальником у руках. — А хіба батько не вигнав її разом з Веронікою? 

 — Та за що її виганяти? — знизує плечима Роза, розвертаючись до виходу. — Юля ні в чому не винна. Плюс ваш батько вже встиг до неї прив’язатись за цей час. Тому сам запропонував, щоб вона хоча б до кінця навчання пожила у нас. Дівчинці було незручно, вона хотіла відмовитись, але потім дізналась, що місць в гуртожитку немає, а оренду квартири сама вона не потягне. Так що залишилась. А ти що, проти? 

 — Звісно ж ні, — спокійно відповідаю, спускаючи ноги з ліжка. — Я мала претензії виключно до Вероніки, а от до її племінниці — ніяких. Так що навіть прикольно, що вона залишається. Може, тепер, без гіперконтролю її тітоньки, у нас навіть вийде подружитись. Бо, як ти знаєш, Яна переїхала в Лондон, а нову близьку подругу я собі так і не знайшла. 

 — Ну то й вирішили. Ти тут переодягайся, а я її покличу, — кидає бабуся і виходить, зачиняючи за собою двері. 

 Я підводжуся й розглядаю червоний суцільний купальник, який мені кинула Роза. Ні, це категорично не підходить. Я йду до шафи і починаю порпатися в ній. Мені потрібно щось, що більше підходитиме під мій моральний стан. Зрештою вибираю чорний роздільний купальник — єдиний темний у моїй колекції. Хотілося б, звісно, щось більш закрите, але маємо що маємо, тому зверху я просто накидаю легке чорне парео. 

 Басейн біля будинку зустрічає нас яскравими бликами на воді та спекою. Взагалі-то, у нас є ще один — усередині, на цокольному поверсі. І в ньому, на відміну від цього, панує приємна прохолода. Тому я б із набагато більшим задоволенням посиділа там, але навіть не насмілилась запропонувати такий варіант. Бабуся відразу почала б нудити, що я знову ховаюся від світу, що мені треба свіже повітря і досить уже сидіти в чотирьох стінах. 

 Тому зараз я просто лягаю на шезлонг, опускаю сонячні окуляри на очі й знову провалююся у свої думки. Головне питання, яке мучить уже третю добу: невже Стасу настільки байдуже? За три дні від нього ні повідомлень, ні дзвінків. Він взагалі помітив, що я поїхала? 

 Напевно, зараз тусить у селі на повну котушку. А що йому заважає? Там точно знайдеться пара-трійка красивих вільних дівчат, які не проти замутити з мажором. А може, він ще тоді, три дні тому, після нашої сварки взагалі не пішов додому, а залишився в клубі до ранку? Або теж повернувся в місто, але просто вирішив, що така істеричка, як я, йому даром не здалась... 

 Мої похмурі роздуми переривають раптові бризки води, що прилітають на мене. 

 — Ей! — я здригаюся і зриваю окуляри. 

 Прямо переді мною у воді стоїть Роза у білому купальнику, активно загрібаючи долонями воду в мій бік. Поруч стоїть Юля, яку бабуся наполегливо підштовхує ліктем. 

 — Ну ж бо, Юлечко, підключайся! Сильніше бризкай! — сміється Роза. — А то вона так глибоко пішла у свої думки, що аж почервоніла від гніву. Їй точно не завадить трохи охолодитися. Тим більше від лежання на шезлонгу калорії від морозива не спаляться, а нам ще не вистачало, щоб Лізочка потім почала нити через зайві міліметри на талії. 

 Юля ніяково усміхається, але слухняно робить легкий сплеск руками. 

 — Ну все, ви самі напросилися, — бурчу я. 

 Скидаю парео на шезлонг і з розбігу застрибую в басейн. Прохолода миттєво протвережує голову. Я роблю кілька широких гребків, заспокоюючи дихання, і просто лягаю на спину, тримаючись на воді. 

 Бабуся тим часом відпливає до бортика і заводить із Юлею розмову про університет, екзамени та якісь побутові дрібниці. Я майже не прислухаюся, розглядаючи небо, аж поки серед цього потоку слів не звучить чітке питання від Юлі: 

 — А... Артем ще не повертався? — вона запитує це якось занадто тихо і миттєво злегка червоніє, опускаючи погляд на воду. 

 Я навіть перестаю гребти ногами й зацікавлено позираю на неї краєм ока. Опа, а тут, схоже, назріває щось цікаве. Невже ця тиха дівчинка примудрилася закохатися в мого непутящого братика? 

 — Ой, та де там, — відмахується Роза, крутячи головою. — Напевно, знову десь вештається з друзями по барах. Але що нам до того Артема? Нехай гуляє. У мене є ідея набагато краща. Дівчата, а чи не поїхати нам усім разом на шопінг?