Розділ 32

Ліза

 Я просто не можу відвести погляду від Стаса. Навколо ніби все затихло, і мені байдуже, як це виглядає збоку. Вчорашня ніч довела, що нас досі тягне один до одного року з шаленою силою. Наче й не було цих місяців розлуки й дурних образ. 

 Зараз усе нарешті налагоджується, але мені все одно треба трохи часу, щоб усе переварити. Тому пропозиція Варвари піти до неї звучить як ідеальний порятунок. Мені не завадить переключити мізки й зайнятися чимось іншим, окрім розглядання напівголого Бойченка, який крутиться біля паркану. Хоча, ніде правди діти, виглядає це біса привабливо. 

 Ми виходимо за хвіртку й прямуємо до сусідського будинку. Навколо тиша, по траві ледаче ходять кури. Дивлюся на них і мимоволі усміхаюся — я тут усього кілька днів, а відчуття такі, ніби прожила в селі щонайменше місяць. Раніше вважала себе суто міською, а тепер уже роздумую, чи не випустити й дідових курей погуляти, коли повернуся. Про майбутній від'їзд та проблеми в місті думати зараз зовсім не хочеться. Тут своя особлива атмосфера й ніби зовсім інше життя. 

 — А що саме треба робити? — вирішую перервати мовчання, щоб не здаватися букою. Тітка Варвара стільки для нас робить, що хочеться бути корисною. 

 — Ой, Лізонько, ти ж у нас дівчина міська, модна, одразу видно, що на стилі знаєшся, — добродушно оглядає вона мене з ніг до голови. — До мене якраз донька з подругою з міста приїхали, збираються ввечері в сусіднє село в клуб іти. Крутяться біля дзеркала вже годину, ніяк ладу собі не дадуть. Підкажеш їм щось? 

 — Звісно, без проблем, — усміхаюся я. — Я в місті навіть мала свій шоурум. 

 — О, то це точно по твоїй частині! — тітка Варвара задоволено сплескує руками, і ми заходімо в хату. 

 З кімнати долинає сміх та музика з колонки. Коли ми заходимо, я буквально застигаю на місці. Посеред кімнати стоять дві дівчини, а навколо них — купа розкиданих речей. Варвара швиденько знайомить нас: її донька Аня — низенька брюнетка, а її подруга Оля — трохи вища і руденька. 

 Я намагаюся тримати обличчя, але приховати емоції не виходить — мій шок занадто занадто великий. Тому по виразу мого обличчя швидше за все очевидно, що я думаю.  

 Одяг дівчат — це просто «вирви око». Аня вдягнена в ультракоротку спідницю зі стразами та яскраво-вишневий топ із надто відвертим декольте, а Оля — в обтягуючу зелену сукню з дешевого люрексу. Обидві накрутили кучері, але техніка явно бажає кращого. Загалом їхні образи виглядають старомодно й трохи вульгарно. Вони явно старалися вбратися в клуб якнайкраще, але вийшов повний несмак. 

 Дівчата ловлять мій оцінюючий погляд і миттєво здуваються, розуміючи все без слів. Оля розчаровано зітхає й падає на диван, а Аня незадоволено підтискає губи й починає нити: 

 — Я так і знала! Мало того, що наряди жахливі, так ще й пацанам якась дурна бійка важливіша за нас. Замість того, щоб нормально піти з нами в клуб, вони ввечері збираються з якимись міськими розборки влаштовувати. 

 У мене всередині все холоне. До мене моментально доходить, про яких «міських» і які розборки йдеться. Отже, я прийшла сюди не дарма. 

 — Почекайте, — я складаю руки на грудях. — Ваші хлопці сьогодні збираються на бійку, замість того, щоб провести час з вами і ви нічого не збираєтеся з цим робити? 

 — А що ми зробимо? — бурчить Оля. — Вони нікого не слухають. 

 — А якщо я запропоную вам угоду? — роблю паузу, бачачи, як дівчата зацікавлено випрямляються. — Я повністю забезпечу вам круті сучасні образи, підберу стильний одяг із моїх колекцій, перероблю макіяж і зачіски. Безкоштовно. А ви взамін зробите все, щоб ваші хлопці відмовилися від бійки. Переконайте їх якось. Наприклад, пообіцяйте особливе продовження вечора або влаштуйте романтичне побачення — все що завгодно. Головне, щоб замість розборок вони пішли з вами в клуб.

 — Пропозиція класна, але де ти візьмеш одяг для нас прямо зараз? Розміри у нас явно різні, — запитує Аня.  

 — Про це не турбуйтеся, мій водій привезе сюди все, що треба, — впевнено відповідаю я. — До речі, а у тих двох хуліганів, через яких усе це почалося, дівчата є? 

 — А, ти про Кольку і Мирона? Є, звісно, — киває Аня. — Олеся і Катя. Вони теж з нашої компанії. 

 — Чудово. Дзвоніть їм, кличте сюди. Скажіть, що тут безкоштовно дають брендовий одяг і роблять макіяж. Я зроблю образи й для них, а їхнім хлопцям передам через водія непогану моральну компенсацію в конверті, щоб закрити конфлікт. Головне — щоб вечірня зустріч не відбулася. 

 — Серйозно? Прямо зараз наберу їх, вони за десять хвилин прибіжать! — Аня хапає телефон, її очі вже горять азартом. 

 Поки дівчата починають метушитися, я згадую про власну проблему й повертаюся до Олі: 

 — Позич мені будь ласка свій телефон на хвилинку, бо мій... на зарядці, — швидко вигадую відмазку, щоб не вдаватися в подробиці. 

 У цей момент подумки дякую батькові за те, що свого часу він змусив і мене, і Артема вивчити напам'ять свій номер, його помічника та нашого водія. Звісно, я могла б піти до брата й попросити телефон у нього, але діяти треба швидко, поки він із Стасом зайняті парканом.

 Отримавши гаджет, я відходжу до вікна й швидко набираю повідомлення водієві батька. Прошу Івана терміново заїхати на склад, куди тато завантажив речі після закриття мого шоуруму, забрати звідти кілька пересувних стійок з одягом із останніх колекцій і привезти все сюди. Одяг усе одно лежить на складі без діла і втрачає актуальність, а батько точно не буде проти такої авантюри — він же сам наполягав, щоб я цей місяць провела в селі. А якщо місцеві хлопці влаштують Стасу й Артему криваву баню, то наше подальше перебування тут стане просто неможливим. Доступу до складу мені ніхто не блокував, тож по факту у мене карт-бланш. 

 Також дописую, щоб Іван перед виїздом зайшов до бабусі, взяв у неї кругленьку суму готівкою в конверті й передав, що це для мене. Бабуся мене обожнює, тому точно не відмовить і зайвих питань не задаватиме. Ці гроші стануть моральною компенсацією для хуліганів, щоб остаточно закрити конфлікт.