Розділ 20

Стас                                                                                              

 Холодна вода не допомагає впоратися з чортовим збудженням. Ні каплі. З моменту, як побачив Гордієнко в крихітному білому купальнику, ледве тримаюся. Це ж три кусочки тканини, які ледве тримаються на мотузках.                                            

 Можна просто зірвати одним рухом.                               

 Одним єдиним. І треба ж мені було влаштувати випробування для своєї витримки. Краще б у хаті сиділи.                                                              

 Натомість гаряча колишня в руках, туман у голові і злість на неї і на себе за те, що так по-дебільному розлучилися.                                          

 Головою розумію її щосекундне бажання мене зачіпити за болюче, але бісить Придушити хочеться. Гордієнко думає, що має право відіграватися на мені за «зраду». Але я то, на відміну від неї, знаю, як все було насправді.                                                     

 І поки, нирнувши, намагаюся взяти себе в руки, пам'ять повертає назад, у день нашого розставання. Вона навіть слухати не стала. Прийняла обман Марини за чисту монету. З нею ми зустрічалися ще в школі, два останні класи.                                                

 Я не сприймав це серйозно, не будував довгограючих планів, але до дівчини ніяк не могло дійти, що ми просто добре проводимо час. А коли втюрився в Гордієнко, зустрівши її на одній із вечірок, Марина одразу ж відійшла на другий план.                                   

 Бувають люди, як спалахи світла в темряві, які відразу ж привертають до себе увагу. Миттєво. Саме такою була Ліза Гордієнко, яка прийшла на вечірку у коктельній чорній сукні, вроді простій, але на ній – просто неймовірній.                                                

 Виділялася серед інших. На неї неможливо було не звернути увагу. Епатажне стерво, яке дивилася на інших як на плебеїв. Не знав, що більше хотілося. Обламати її чи побачити під собою. Голу.         

 Якийсь шалений мікс у голові утворився на той момент. Знав би, чим усе закінчиться, відійшов би убік. Поїхав, стер собі пам'ять, провів лоботомію в домашніх умовах електричним струмом, щоб вибити її образ з голови. Вона бездушна, на всю голову божевільна.   

 Істерики, крики, пафосні заяви, дивна поведінка. Будинок перетворювала на хаос. Скрізь клеїла стікери із нагадуваннями. Нафіг? Не зрозуміло. Все одно ні чорта не пам'ятала. Нічого не вміла. Ні готувати, ні вести домашнє господарство, ні зберігати порядок. Скрізь купа розкиданих речей, косметики, ватних дисків.                                                

 За що полюбив – незрозуміло. Порівнював із домашньою, гарною дівчинкою Мариною, і та програвала. Ніхто не давав стільки емоцій, як Гордієнко. Стервочка моя, білява бестія, яку можна було заткнути лише поцілунками.                                      

 Шалено сварилися, не менш шалено мирилися. А тепер мене торкає від одного її виду. Від спогадів про нас. Про те, що вона так легко все зруйнувала, перекреслила одним махом. Пішла від мене, навіть речі всі залишила, нічого не взяла. Дівчина з багатої родини, зрозуміло. Вона може купити собі все, що забажає.                                                

 Напевно, наші сім'ї цілком зрівняються за статком, але в мені ніколи не було цієї снобістської зневаги. Батько б нізащо не дозволив такої поведінки. Вихований дідом, а той суворих правил. Раб старих звичок.   

 Щохвилини думаю, навіщо я погодився привезти сюди Лізу. У місце, де вона максимально не вписується. Швидше за все, тому, що хочу добратися до її нутра та подивитися, скільки там залишилося почуттів до мене.

 Скоріше за все, дуже мало, адже вона так легко повірила в зраду, побачивши мене з Мариною. А та підлаштувала цю сцену, примудрилася обвести мене довкола пальця. Хто б знав, що ображені колишні здатні на підлість, навіть такі тихоні, як Марина. 

 Покликала до себе під приводом віддати щось моє, знайдене нещодавно, знову говорила про кохання, спробувала повернути все назад, вмовляла, викрикувала всяку гидоту про Лізу, а тим часом відправила тій наше старе фото з геолокацією.    

 Старі фотографії. Чорт, у тому самому одязі, в якому ми були і цього разу. Спритно провернула, не підкопаєшся. Шалена Гордієнко приїхала на розбірки. Ми стояли біля ліжка, я навіть нічого не зрозумів, коли мене звинуватили в зраді і викинули зі свого життя.

 Потім почалося пекло. Ліза відмовлялася розмовляти зі мною, не дала навіть слово вставити, просто одним махом перекреслила все, що було і стерла нас. Досі вбиває те, скільки чоловіків вона після цього змінила.  Демонстративно. Заблокував її профіль, щоб не труїти душу. Потім не витримав, знову розблокував, щоб дивитись і втовкмачувати собі в голову, що вона, вже вона мені зрадила. Перша і неодноразово. І по-справжньому.                                                

 Хлопці не страждають. Так кажуть. Я покинув Марину і змусив страждати, а карма, сука, наздогнала мене, нагородивши Лізою. Чи то покарання, чи то урок. Протягла через пекло і продовжує мучити. Немає порятунку, жодного. Але й відпустити не можу, повернутий на ній.                                                

 Підпливаю до неї під водою і хапаю за ноги, піднімаючи різко вгору. Різкий крик приголомшує простір.                                                

 – Ідіот! Вбити тебе мало! Я думала, що ти втопився! – лупить руками мене по плечах, а коли я балансую у воді і тримаю її за стегна, вчіпляється мені у волосся і тягне голову назад. Шалена моя стерва.              

 – Сумувала б? – із хрипом запитую, ловлячи поглядом краплі води, яким заздрю. Вони, на відміну від мене, торкаються її шкіри, безцеремонно лізуть туди, хочу проникнути я.                                                

 – Нізащо! – продовжує тягнути мене за волосся, спричиняючи біль, її губи так близько, що неможливо ігнорувати.  Усередині шмалять петарди. Серце барабанить. Дихаю через раз, і то нею самою.  Цілком поглинений нею, забувши про все на світі.