Розділ 19

Ліза 

 — Відпусти негайно! — я щосили б'ю кулаками по його голих плечах, але шкіра в нього тверда, наче скеля. 

 Він навіть не думає зупинятися, упевнено заходить все глибше. Вода вже з тихим хлюпанням підбирається до моєї спини. Ще кілька кроків — і цей придурок просто скине мене в озеро, щоб я наковталася води разом із місцевими бактеріями. 

 — Ну Стасе, не треба, будь ласка… — я змушена наступити на горло власній гордості й жалісливо заглядаю йому в обличчя. 

 — О, то ось як, виявляється, можна змусити тебе згадати моє ім'я? — на його губах знову з'являється глузлива усмішка. — Мені подобається такий підхід. Повтори ще раз. 

 — Ти ж не збираєшся справді кинути мене у воду? — запитую ледь чутно, майже на видиху. 

 Мимоволі чіпляюся пальцями за плечі Стаса й буквально тону в його очах — блакитно-сірих, з крихітними цятками навколо зіниць, у яких зараз вирує чистий азарт і бешкетництво. Я остаточно втрачаю орієнтацію у просторі, але миттєво тверезію, коли він висуває свою нахабну умову. 

 — Не кину… якщо ти мене поцілуєш. 

 — Як це низько, Бойченко, — звужую очі й гордо задираю підборіддя, намагаючись уколоти його якомога болючіше. — Опустився до банального шантажу. Тобі самому від себе не гидко? 

 — Анітрохи, — Стас ліниво усміхається, і його красиві губи знову манять до себе. — На війні всі методи хороші. То як, домовилися? 

 Моїм єдиним захистом залишається звичний сарказм, який я виставляю наперед як щит. 

 — Знову намагаєшся жартувати, Стасику? Виходить так собі. Гумор — явно не твоє, тому навіть не починай. 

 – Вирішуй швидше, Гордієнко, ти не пушинка, – підкидає мене трохи вгору, притискаючи до себе. Вода навколо нас уже доходить йому до пояса. – Я тебе так довго не втримаю. 

 — Це такий твій новий метод підкатувати до дівчат? То погрози, то шантаж, то прямі образи. Що ти вигадаєш наступним? 

 На його обличчі грають сонячні відблиски від озерної води, а промені заплуталися у волоссі. Мене починає накривати якась божевільна ейфорія від цієї близькості та нашого словесного пінг-понгу, який дедалі більше змахує на затяжну прелюдію. Щоб остаточно не полетіти в цю емоційну прірву, я знову переходжу в атаку — так безпечніше. Але Бойченко й не думає пасувати. 

 — Вигадаю що завгодно, Гордієнко, доки ти нарешті не здасися. 

 Я аж застигаю від несподіванки і піднімаю брови. Це що за впевненість у голосі? 

 — Ти настільки впевнений у своїй перемозі? Невже реально думаєш, що я погоджуся тебе поцілувати? 

 — Не просто погодишся, Лізо. Ти сама цього попросиш, бо мариш про це із самої ночі, — він наближає своє обличчя настільки близько, що мені нічого не залишається, як просто затулити йому рота долонею.

 Цей дитячий, безглуздий вчинок диктують мої інстинкти самозахисту, які остаточно злетіли з котушок. Цей гад умудряється тихо сміятися навіть крізь мою руку, його гарячі губи лоскочуть долоню, залишаючи на шкірі вологий слід. 

 — Ти поняття не маєш, про що я насправді мрію, — тихо кажу я, відчуваючи дику втому від цього протистояння. 

 Раптом кінчик його язика повільно ковзає між моїх пальців, облизуючи шкіру. Я моментально покриваюся мурашками. Тіло Стаса таке гаряче, а знизу, від води, віє прохолодою. Між нами створюється настільки потужне тяжіння, що його просто неможливо ігнорувати. Я буквально вростаю в нього, повністю втрачаючи контроль. 

 — Я мрію лише про одне: щоб ти нарешті припинив за кожної нагоди натякати на ліжко, — долаючи внутрішнє тремтіння, нарешті забираю долоню від його обличчя. 

 Його губи миттєво розпливаються в задоволеній усмішці, от тільки в очах зараз горить цілком однозначне бажання, яке він намагається сховати за жартівливим тоном. Стас на секунду здригається, і це короткі тремтіння миттєво передається мені. 

 Мене просто трясе від його присутності, і якщо він і далі продовжуватиме отак тримати мене, я остаточно втрачу здатність тверезо мислити. У голові й так повний безлад. 

 — Добре, я припиню натякати. Одразу, як тільки ми в цьому ліжку опинимося. 

 — У тебе що, ідея фікс? Чи ти просто встиг забути, як зовсім нещодавно зра… 

 Договорити я банально не встигаю. Стас різко розтискає руки. Я безпорадно перевертаюся в повітрі, смішно махаючи ногами й руками, і з гучним сплеском лечу на самісіньке дно. 

 Шльоп! Я з головою занурююся у воду, починаю панічно борсатися, намагаючись якнайшвидше винирнути на поверхню. 

 — Ти що, зовсім з глузду з'їхав, Бойченко?! — з мого горла виривається дикий  крик, щойно я нарешті продираюся крізь товщу води на повітря. 

 Я бачу Стаса крізь каламутну пелену та мокре волосся, яке від удару об воду вибилося з пучка й закрило мені очі. 

 — От нахаба немитий! Вбити тебе мало за такі фокуси! 

 — Ну, у тебе взагалі-то був вибір, — він спокійно знизує плечима, наче нічого не сталося, і розвертається на воді. — Ти ж сама  хотіла поплавати. От і плавай на здоров'я. 

 — Це був підступний шантаж, а не вибір, ідіот! — я марно намагаюся прибрати мокре волосся з обличчя, але пасма намертво прилипли до шкіри. 

 — Годі тобі, краще іди сюди, допоможу поправити зачіску, — він протягує до мене руку, але я з усієї сили шльопаю по ній, демонстративно розвертаюся спиною і пливу далі вглиб озера. 

 Якщо мене вже так безцеремонно й без жодного попередження занурили у воду, то хоч поплаваю нормально. 

 Ззаду лунає гучний сплеск. Значить, і наш пан теж вирішив освіжитись. Ну й нехай. Нарцис недороблений, який преться від власних тупих жартів. Не знає вже, як сильніше мене до сказу довести. Таке відчуття, ніби він поставив собі за головну мету — остаточно зіпсувати мені життя за цей місяць. А його самовпевненість — це взагалі щось за межею добра і зла! Він що, серйозно думає, ніби я забула причину, через яку ми розлучилися? Сподівається цими дурними жартами повернути мою прихильність і стерти мені пам'ять? Наївний.