Розділ 17

Стас 

 Я ледве переставляю ноги по підлозі сараю, намагаючись не позіхати на весь голос. М'язи затекли, а в голові панує суцільний туман. Поки Гордієнко розглядає гнізда, я можу думати лише про те, як сильно хочу спати. Ця дівчина дрихла поруч як немовля, а я за всю ніч не зміг заплющити очей ні на хвилину. Коли поруч лежить дівчина, яку ти знаєш до кожного сантиметра, сон — це останнє, що спадає на думку. Хотілося просто торкнутися її, обійняти й притиснути до себе, як раніше. 

 Я досі не розумію, навіщо погодився на цей мазохізм. Хотів провчити її, влаштувати іспит на витривалість, а в результаті сам заліз у пастку. Переоцінив свої сили. Моя самовпевненість випарувалася за перші кілька годин цієї ночі. 

 З роздумів мене вириває раптовий шум і переляканий писк. Одна з квочок різко злітає з гнізда прямо на Лізу, і Гордієнко з криком вилітає надвір, ледь не гублячи взуття. Я аж застигаю на місці, щиро кайфуючи від цієї картини. Заради такого видовища точно варто було прокинутися в таку рань. Спокійно збираю з гнізд решту яєць і виходжу на свіже повітря слідом за нею. 

 — Що, знову повне фіаско, Гордієнко? — іронічно піднімаю брову. 

 Вона дивиться на мене так, наче це я нацькував на неї ту курку. Ображено надуває губи, відвертається і міцно обхоплює себе руками за лікті. Зараз Ліза розкуйовджена, зла і в сіні, тому виглядає точнісінько як обскубана пташка. Але, чорт забирай, дуже красива пташка. 

 Найгірше те, що така — домашня та розпатлана — вона подобається мені значно більше, ніж із макіяжем та ідеальною зачіскою. Зараз вона справжня, така жива та емоційна. Не контролює міміку, не грає ніяких ролей, а просто показує все як є. Ліза завжди вміла чіпляти, саме через це я свого часу й… 

 Так, стоп. Про це навіть думати заборонено. Табу. 

 — Ну годі тобі, від невеличкої бійки з куркою ще ніхто не вмирав, — намагаюся примирливо покласти руку їй на плече, але Ліза миттєво сіпається і скидає мою долоню. Образилася. 

 — Міг би й попередити, що це якісь монстри, а не милі пташки! 

 — Та звідки мені було знати? Я курей останній раз ще малим бачив і поняття не маю, що в них там у голові, — кажу чисту правду, але Гордієнко мій аргумент не заспокоює. Вона лише сердито тупає ногою. 

 — Наша ранкова місія тут закінчена? Сподіваюся, ти хоч яєчню нормально посмажиш. 

 — Я? А чому відразу я? — розвертаюсь, дивлячись, як ця нахабна дівчина впевнено крокує до ґанку. 

 Тонка біла сукня липне до струнких ніг і задирається занадто високо. Я просто залипаю на її стегнах, а вона навіть не помічає мого погляду. Вночі я так само не міг відірвати очей від її ніг, що визирали з-під ковдри. Потайки витягував соломинки, які заплуталися в її волоссі, перебирав пальцями тонкі пасма й згадував, як добре нам було колись разом. 

 Різко трушу головою, виганяючи непотрібну ностальгію, і штовхаю вхідні двері. 

 — Чому у вас тут всі двері так жахливо риплять? Це такий хитрий захист від грабіжників? — долітає мені в спину її бурчання. 

 — Петлі треба змастити, от і все, — знизую плечима, проходячи всередину. Діда цей скрип ніколи не турбував. 

 Голод уже дає про себе знати, шлунок просто зводить. Треба терміново щось приготувати, щоб витримати цей довгий день. 

 — Ну давай, Гордієнко, покажи свої кулінарні таланти. 

 — Та чому знову я?! — примхливо скиглить вона, наче маленька дитина, якій не дали цукерку. Проте таки підходить до плити, кумедно опустивши плечі й ледве переставляючи ноги. — Що треба робити? 

 — Для початку бери сковорідку. А далі приступимо до готування.

 — Ну, такий початок мені подобається, — вона впевнено вхоплюється за ручку великої сковорідки і ставить її на конфорку. А я тим часом натискаю кнопки на плиті, і навколо дна спалахує полум'я. Гордієнко відразу ж тягнеться до миски й бере одне яйце, збираючись розбити його прямо на суху поверхню. 

 — Стоп, — перериваю її, перехоплюючи руку. — Олію спочатку налий. 

 Вона невдоволено дивиться на пляшку біля плити і зморщує носа: 

 — У нас вдома завжди все без олії готують. Це ж суцільний жир і зайві калорії. Навіщо псувати продукти? 

 — Ну, значить у вас удома антипригарні сковорідки, — усміхаюсь, киваючи на чавун. — А тут проста. Без олії твоя яєчня просто намертво прилипне до дна і згорить. 

 — Ну як у вас тут справи зі сніданком? — лунає від дверей. 

 Обертаюся. Дід тихенько заїжджає на візку на кухню і тепер уважно оглядає наші заспані обличчя. 

 — Ну що, як спалося? Не померзли вночі? – запитує він.  

 — Нормально спалося, — бурчить Ліза, беручи ніж. — Але було б значно краще, якби це кляте сіно так не кололося. 

 Я миттєво напружуюся. Всередині все холоне, а рука з олією зависає в повітрі. Розумію, що мені зараз точно прилетить, і ще велике питання, від кого більше: від Лізи чи від діда. 

 Дід від здивування аж піднімає брови і дивиться то на неї, то на мене. 

 — Яке ще сіно? Ви що, на сіновалі ночували? 

 — Ну так, — спокійно підтверджує Гордієнко, навіть не підозрюючи, яку бомбу щойно скинула. — Стас повів мене туди. 

 Дід повільно повертає голову в мій бік, і в його очах спалахує єхидний вогник. 

 — Стасику, а ти не хочеш нам нічого пояснити? В хаті повно вільних кімнат з нормальними ліжками. 

 — Діду, та вона сама сказала, що хоче велике спальне місце! — починаю швидко виправдовуватися. — Ну, я й подумав... романтика, екзотика, — знизую плечима.  

 Дід раптом хитро усміхається і розуміюче киває: 

 — Так і скажи, що боявся, що старий почує ваші палкі ігри. 

 Ліза від цих слів миттєво густо червоніє і починає поспіхом переставляти баночки на полиці, аби тільки не дивитися на нас. Я й сам відчуваю, як щоки починають пекти. До таких відвертостей життя мене точно не готувало. Я з батьком обговорювати своє інтимне життя не готовий, не те що з дідом.